Місце де переймалися буденними клопотами, кохалися, народжувалися і вмирали: найцікавіші факти про українську хату
Для справжнього українця хата, то цілий світ, тай навіть фантастичний всесвіт, де люди переймалися буденними клопотами, кохалися, народжувалися і вмирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. Повідомляє портал "Львів – місто натхнення".
Побудувати дім означало не тільки закласти фундамент і викласти стіни, але й створити родове вогнище, народити дітей, виховати їх віруючими, добрими людьми.
Наші пращури порівнювали хату з деревом життя: підмурок, призьба – корені, стіни – стовбур, дах – верхів’я. Призьба підводилася чорним кольором, оскільки символізувала межу між "тим" світом, де спочивають пращури, і "білим світом", який презентувався білими стінами.
Хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли її спорудження увінчувалося розписом.
І найсильнішим відворотом зла був вогонь та його "відповідник"— червоний колір. Саме такою смугою вище долівки обводили стіни. Отже, створювалося замкнене коло, яке закривало доступ до хати нечистій силі.
Магічне значення мали й настінні розписи. Наприклад, різні барвисті зображення, орнаменти мали на меті так захопити увагу лихої сили, щоб відвернути її від людей.
Найсвятішим місцем у традиційній селянській хаті є покуть. У давнину тут вивішували вишиті рушники і ставили писанки. Після прийняття християнства тут розміщували ікони із зображеннями Ісуса Христа і Божої Матері, до яких рушники вже були просто прикрасою, ознакою особливої поваги.
Всі важливі події в родині відбувалися, на покуті: весільний посад молодих, перша купіль немовляти, прощання з покійним.
Дім вважався житлом лише з того моменту, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вогнище "віддало" частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл.
Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому невдовзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління наших предків.
