Не пробачати: чи є у людини таке право?
Останнім часом все частіше можна почути, як важливо прощати людей-кривдників. Нібито це єдино вірний крок на шляху до розвитку. Чи це так?
Не тримайте зла на дітей, батьків, колишніх дружин і чоловіків — і буде вам щастя, життя знову наповниться фарбами та любов'ю! Як ніби минуле не має значення. Прощайте брехунів, тиранів. Довго прощайте, глибоко, від усієї душі. Зрештою, вони не просто так стали злими і жорстокими, їх зіпсувало суспільство, важке життя, безгрошів'я, а можливо, їх власні батьки, інформує Ukr.Media.
Щоб скоріше пробачити, нам пропонують представляти непросте дитинство кривдників, їх юнацькі мрії, нелегкий життєвий шлях. Мовляв, ці люди ні в чому не винні, вони просто відіграють на інших свої комплекси і страхи, копіюють манеру поведінки свого оточення. Якщо ми мудрі, то повинні вчитися співчуттю і любові, прощати людей, входити в їхнє становище. Злі люди тому і злі, що пережили багато болю і несправедливості. А ми усвідомлення їх, значить, повинні знайти в собі силу всіх зігріти. І ми ведемося на красиві слова, вчимося відпускати і прощати, щоб притупити внутрішній біль, залікувати сердечні рани, навчитися жити з чистого аркуша. Ми прощаємо кривдникам поламані долі, засмучені нерви, приниження, образи, не розуміючи, що в цей самий момент зраджуємо самих себе. Ту нашу частину, яка все-все пам'ятає.
Робота з прощенням: право не пробачати
Як ви зрозуміли, головна помилка в роботі зі своїм минулим — це небажання давати собі вибір. Багато хто з нас чомусь вважає, що повинні всіх зрозуміти і пробачити. Інакше не бачити нам порятунку, інакше ми самі будемо нітрохи не кращі за своїх ворогів. А якщо щось всередині цього не хоче, активно пручається і кровоточить — ми починаємо ігнорувати сигнали свого тіла і силувати душу, тільки б стати «добрішими». Зрозуміло, що щасливі і гармонійні люди не будуть ранити інших. Якщо людина заподіяла нам біль — значить вона сама живе з цим болем і по-іншому не вміє. Але розуміння цього факту не означає, що ми автоматично повинні прощати всіх людей, відкидаючи себе і свої почуття. Це буде брехнею.
Хочете знати, що станеться, якщо дозволити собі не розлучатися з образою? Дивно, але, обираючи цей шлях, ми теж прийдемо до любові. Адже не прощати людину, не означає не відчувати до неї співчуття. Ми маємо право злитися, плакати, ображатися і всією душею ненавидіти. Розуміння своєї недосконалості, прийняття себе справжнього — ось шлях до істинної гармонії. Коли чесність з собою стає важливою сходинкою на шляху до внутрішнього росту і розвитку.
Чи потрібно прощати людей, які самі прийшли за прощенням?
Питання складне. Уявімо, що до нас прийшла людина з минулого, яка колись відмовила нам у підтримці, поводилася егоїстично, відібравши наші ресурси, позбавивши «шкіри». Тепер вона багато чого переосмислила і начебто змінилася. Вона прийшла з покаянням, розраховуючи на нашу мудрість і велике серце, що ми обіймемо її, пустимо скупу сльозу і пробачимо минулі гріхи. Правда в тому, що така поведінка схожа на перекладання відповідальності. Мовляв, навіщо згадувати погане, це ж було давно. Ну, помилилася людина, з ким не буває! Не її вина, що їй не вистачало мізків або поплутали біси. Вона прийшла покаятися, і ми повинні її пробачити — хороший спосіб уникнути відповідальності. Відкриємо маленький секрет: той, хто кається, не потребує нашого прощення. Він з самого початку поважає наші почуття. Людина, яка справді все зрозуміла, не стане тиснути на жалість, благати, вимагати помилування. Вона просто покається і прийме будь-яке наше рішення.
Що б не писали в книгах, пам'ятайте, ви нікому нічого не винні. Так, прощення полегшує біль, позбавляє від тягаря минулого. Доводиться прийняти недосконалість цього світу, змиритися з тим, що кривдники ніколи не візьмуть на себе відповідальність за те, що вчинили. Ми можемо їх відпустити і йти далі, відповідаючи тільки за себе і власні помилки. А можемо цього не робити. Якщо вам все ще важко, ви кипите, всередині вас все болить і вимагає відплати, то не треба себе ламати. У вас є вибір: прощати чи не прощати. Поважайте його, це головний принцип прощення і хороший урок на шляху до внутрішнього зцілення.
