Оксана Забужко звернулася до українців: “Кому це не до вподоби – ніхто ж тут силою не держить: світ широкий, рейсів з України багато”
“Теж не втрималась од сліз…
Дорогі україномовні співвітчизники, по-моєму, ви ще не зрозуміли: вперше від 1927 р. вас ЗАХИЩАЄ ЗАКОН.
Навіть якщо це поки що тільки символічний капітал – це капітал. І колосальний. І нам усім, яко громадянам (незалежно від того, в якій хто мові роджений), іще належить навчитись ним користуватися.
Тому, для початку – перестаньте, нарешті, ВИПРАВДОВУВАТИСЯ за свою україномовність, як це мусили робити наші батьки, діди й прадіди (“та ні-ні, та не подумайте чого такого, я зовсім не націоналіст/фашист/бандєровєц, я й по-російськи можу, гражданін начальник, і Пушкіна люблю, і взагалі ще 4 мови знаю, тільки не бийте!”), – другий день мелькають перед очима написані в цьому дусі “пояснювальні записки” україномовних до “партії вілкулівців”, які вмить заголосили мов ужалені, що їх “раскалывают”(с)), – мовляв, та як же ж, та чом же ж, та що ви таке кажете, шановні, та неправда ж цьому, та зрозумійте ж і нас… І я знов чую ті самі принижені інтонації, з якими в 1979 р. виправдовувався перед нами-другокурсниками за свою “ідейно хибну” дисертацію про Драгоманова зацькований ще в 1972 р. професор Дмитриченко, Царство йому небесне, – і мені так само болюче-ніяково зараз ці “пісьма дружби” читати, як було тоді, 18-літній, його слухати…
Все. Крапка, україномовники, ви нікому не винні. Ви В СВОЄМУ ПРАВІ, і нічого не мусите більше доводити – це ваша хата, і це ваша мова: та сама, за яку ще недавно розстрілювали, а зовсім-зовсім недавно, уже на нашій пам’яті – глузували: та, що від перших графіті Софії Київської документально “прописана” на цій землі як єдина автохтонна (за винятком іще кримськотатарської – в Криму). Один Бог відає, як ми її зберегли (тільки зі слов’янських поруч за цей час ляснули – верхньолужицька з кінцями, білоруська – на грані…), – але ми її таки зберегли, вчора це стало остаточно підтвердженим фактом. Тож давайте в Страсну п’ятницю просто поставим окрему свічку – за душі всіх, за неї загиблих за останні півтора століття: схоже, у Бога на нашу мову був/є якийсь окремий серйозний план…))
А кому це не до вподоби – ну так ніхто ж тут силою не держить: світ широкий, рейсів з України багато, онде в Борисполі, кажуть, новий термінал відкривають – які проблеми, щасливої дороги й гарного лету!
Божі млини мелють повільно, так.
Але певно.”
