Познань. Чимчикую собі після концерту. Біля мене розмовляють дві молоді жінки, полька та громадянка України..
Полька каже, що її чоловік працює з самими українцями і наразі розмовляють на мигах, але мабуть йому доведеться вивчити українську мову.
Громадянка України відповідає: або російську, я наприклад розмовляю російською.
Полька здивовано питає: Як то? Як так сталося?
Вузькорота: Ну, у мене вдома ми розмовляємо російською, у школі все було українською, так склалося. Я маю дві рідні мови.
Полька: Як файно, цікаво! У нас так немає, шкода.
Я НА МИТЬ ЗАВМЕР! І ВИБУХНУВ!
Кажу до польки:
– Через тиждень святкуємо сто років незалежності, а ви шкодуєте, що нас німці не онімечили і росіяни не зросійщили? Бо тоді ви би могли всім городити, що маєте дві рідні мови? Що ви морозите?
Польці відібрало мову.
– Чого ви втручаєтеся до нашої розмови?
– Я ж її чую! І не маю бажання слухати таких ідіотизмів у себе в країні!
Вузькорота відкрила рота:
– Але це не ваша справа.
Зелене світло, я рвонув уперед і ще кинув росіянці:
– Мовчи, хамове плем’я!
Як довго ще ця шушваль буде сюди приїжджати і робити молодим полякам воду з мозків своїми радянськими ідіотизмами???
Przemysław Lis Markiewicz
