Все буде Україна

Рідна домівка – чотирикімнатна квартира в радянській багатоповерхівці, таких панельних будинків-мурашників розкидано по колишньому Союзу тисячі, їх будували, ще коли була міцна віра в світле майбутнє. Саме в ту епоху батьки Зеленського виховували сина, до них я сильно хотіла і в той же час боялася потрапити: колеги – українські журналісти – говорили, що глава сім’ї всім відмовляє в інтерв’ю.

… Рано червневого ранку відразу після поїзда набираю мобільний Олександра Семеновича. Жіночий голос (це була дружина) повідомляє, що старший Зеленський ще відпочиває. “Не будіть! Я журналістка з Казахстану, буду чекати вашого дзвінка у дворі”, – встигаю випалити в трубку і отримую схвалення. Через півгодини набирає Олександр Семенович і повідомляє, що сім’я збирається снідати, і запрошує приєднатися. “Ось і поговоримо, я вас зустріну біля під’їзду”, – говорить батько Президента України. Приходжу раніше, вулиця Землячки, скромний двір, припарковані бюджетні авто.

Зустрічаю сусідку, яка при вигляді диктофона ретирується: “Ну скільки можна, знову ви, журналісти безпринципні …” Встигаю запитати про дитинство Володимира і чи вірять в Зеленського-президента тут, на батьківщині. “Батько – професор, Вова ріс на наших очах, хороший, ініціативний. А коли людина стає політиком, він може змінитися. Зараз і миром потрібно зайнятися, і корупцію перемогти. Я в нашого вірю, дуже хочеться, щоб він щось хороше зробив , характер у нього є, менеджер він хороший “, – говорить вона і додає, що краще мені не турбувати батьків. В обумовлений час мене біля парадного зустрічає невисокий і не по-ранковому усміхнений Олександр Семенович. “А де охорона, у мене ніхто не огляне рюкзак?” – дивуюся я і підсвідомо оглядаюся по сторонах, сподіваючись побачити хоча б пару очей, які стежать в припаркованих у дворі машинах. “Так він хотів, але яка охорона! Кому ми потрібні?” – сміється Зеленський-старший.

Приходжу в себе, питаю, чому батьки погодилися поговорити з журналісткою? “Ну ти ж здалеку, з Казахстану. А я там працював і добре пам’ятаю, як мене приймали казахи”, – отримую свій “пропуск” на бесіду з батьками нового президента України. Піднімаємося в ліфті, що пережив, мабуть, всіх українських президентів і, судячи зі стану, ще й пару генсеків. “Вам, напевно, ремонт в будинку зроблять, та й місто підлатають?” – задаю логічне запитання. “Якщо тільки нам – то не потрібно. Якщо робити, то всім, по всій Україні потрібен ремонт. Так перестаньте, ми прості люди”, – мій співрозмовник явно не схожий на тата президента Голобородько з серіалу “Слуга народу”, якому весь час потрібні були президентські привілеї.

Скромна, але затишна квартира, помічаю, що багато червоного кольору – меблі, килими. “Це Риммочка любить”, – пояснює Олександр Семенович, знайомить з дружиною і проводить коротку екскурсію. – “Каву будете?” Погоджуюся, сідаємо в червоні крісла, розчинна кава з красивого сервізу, печиво, цукерки. Мама вдруге пропонує щільніше поснідати, хоча б яєчнею.

Батьки Зеленського – пенсіонери за віком, але батько продовжує викладати в Криворізькому економічному інституті (філія столичного КНЕУ ім. Вадима Гетьмана). Олександр Семенович – професор (не любить, коли його так називають), завідувач кафедри інформатики та інформаційних технологій. Раніше впроваджував автоматизовані системи керування гірничими роботами в Монголії, Казахстані та Росії. Я починаю задавати питання.

– Як виховати президента?

– Ми ж не виховували його як президента, ми виховували Вову як людину. З другого класу він вчився в 95-й школі в класі з англійським ухилом. Він закінчив цю школу, потім він поступив в економічний інститут права, на юриста. Перш ніж дійти до президента, він таку школу життя пройшов. 20 років свою компанію очолював. І 20 років працював він зі своїми хлопцями, зараз більше 500 чоловік. З друзями він все дитинство, вони ще разом виступали в школі в КВН. Закінчив інститут, добре вчився, я не червонів, у всякому разі. Більше мама приділяла час, я більше по об’єктах їздив. Тому справжній вихователь – це мама.

– Скажіть, а Володимир радився з вами, коли вирішив, що йде в президенти? – Ні, він поставив нас до відома. Він мало радився, але це не означає, що він нас мало поважав. А коли йому було дуже важко, він дзвонив мені. – Як часто ви тепер здзвонюєтеся? – Важко зараз зателефонувати. Раніше було часто. Ми розуміємо обсяг його робіт, ми дивимося і читаємо, там проблем досить. Потужна корупційна система, Верховна Рада не приймає його закони … – Під час інавгурації де ви були? – Ми там були, в залі (парламенту – ред.). А поруч сиділи всі наші колишні президенти. І наша невістка. Торкнулося серце, звичайно, я ніби й неслабка людина, і спортсменом був в молодості. Плакав – це правда. Різкий такий виступ.

– З вами він обговорює проблеми в країні? – Ми обговорювали якось так. Він весь час зайнятий, і раніше був зайнятий. Весь час поїздки, концерти. Він весь час в роботі. А зараз – тим більше. Коли він приїжджав недавно, я постійно йому складні питання задавав. Ну для нас він же не президент, як вам пояснити. Для нас він просто син. – Яке почуття ви відчували, коли вашого простого сина народ обрав президентом, 73 відсотка голосів зібрав? – Я ходив, таке відчуття, ніби я виріс сантиметрів на двадцять (сміється, голосно). І на голові кучері з’явилися (сміємося втрьох до сліз). У нас з сином чудові стосунки. Коли я дізнався результати виборів, у мене піднявся цукор.

– Чи змінилося ставлення до вас студентів після виборів? – Ну студенти до мене нормально ставляться. Я така людина, моє становище в суспільстві не визначають ані вибори, ані гроші. Син неодноразово пропонував виїхати до Києва, ми не хочемо. Ми звикли тут і все. Але ми його любимо, у мене цукор піднімався сильно. Тому що ми такого бруду почули, з каналів ллється. Така бруд. Звичайно, ми, як батьки, переживаємо дуже. – І наркоманом називали, – додає Римма Володимирівна. – Він навіть не курив.

– Коли чуємо черговий бруд проти сина, вона ось з маленьким кулачком підходить до телевізора і хоче пробити цей екран. Дуже неприємно, багато бруду ллють, немає цього бруду, але вони звідки все беруть, я не знаю. У пресі пишуть велику неправду, він нібито як попка (папуга – ред.). Мовляв, йому підсунули текст, і він не вміє говорити. Це брехня. Після інституту він з братами Шефір поїхав в Москву, і вони писали там три роки тексти для інших команд КВН. Він пише здорово! – Кажуть, що він без досвіду. Як вам таке? – А навіщо досвід, він чесна людина. Досвід, як красти? Чи не потрібен такий досвід. Повинні бути порядні і нормальні помічники. Ось я не політик, хоча, слухайте, ось Римма моя вже стала політиком (сміється). Мені здається, головне – це порядність. І зробити щось для людей. Адже він не бідна людина, до речі, ми й самі здивувалися, що він досить заможна людина, мільйонер.

– А вдома у вас так скромно, мене це дуже дивує, у наших президентів родичі так не живуть … – Так нам і не треба це багатство, це у вас на Сході можуть кланятися навіть дурневі. Я непогано отримую, у мене пенсія. Він сам завжди пропонує, то машину хотів купити, то в Київ кликав. Я не хочу, а він влітку виштовхує нас відпочивати за свій рахунок, ось зуби мені поставив (посміхається). Я не дуже прихильник цих речей. Я скромна людина. А що треба, плавальний басейн, чи що? Куди ще, в ресторан? Ну нам і цього не треба. Вона (дружина – ред.) Прекрасно готує! Що нам треба? Здоров’я і все. Раз-два на рік ми їздимо до Києва і перевіряють у лікарів. Нам цього достатньо.

– А багато подорожували? – Ні, Монголія, Китай, і в вашій країні був. Відпочивали останнім часом в Болгарії, в Греції були на острові. Вовка нам взяв путівку, ми все відмовлялися. – Від дорогих подарунків теж відмовляєтеся? – Мені він дарував машину на день народження, вісім років тому. Я не брав. Зараз він багата людина, як я зрозумів. Тоді він ще не дуже міцно стояв. У мене є своя машина – польський Lanos, механіка. Збірка хороша, машина нормальна: на роботу, і якщо влітку ми відпочиваємо, ми їдемо.

– Як ви думаєте, яке першочергове завдання стоїть перед президентом? – Довіра народу до нього дуже велика. Так що і ми хочемо, як можна швидше щоб він щось зробив. Але поки не виходить. Воюють наші діти. Не хочеться, розумієте? Мир потрібен. Ну, коли він говорить “агресор” про Росію, мені не подобається таке слово. Але я тонкощів не знаю, може, це так треба … Але він дуже спрямований на мир був, мирове вирішення. Це я знаю чітко. – Президент знає про простих проблемах громадян? – Я думаю, що він все знає, він з нами спілкується (хитро посміхається), Вова отримує інформацію від низів. Він дуже простий хлопець 

все він знає. Прекрасно знає, чому пішов у президентство, він знає, що він матеріально не виграє. – Він на дебатах сказав, що буде обиратися на один термін, з чим це, на вашу думку, пов’язано? – Тому що у нього є улюблена робота. Він пішов в президенти, я так думаю, часто він говорить: дістали. Дуже сильно. Я не буду нюанси говорити, дуже дістають. От і все. – Володимир Зеленський за перші тижні президентства встиг багато заяв зробити – і проти корупції, і проти Росії, особливо в питаннях окупованих територій, бойових дій. Ви його знаєте як мужню людину? – Я думаю, що він мужній. – Він бився в дитинстві, займався спортом? – Я в молодості був майстром спорту зі штанги. І він по моїх стопах почав займатися штангою. Скільки я зусиль витратив, щоб він кинув цю справу. Це нікому не треба. І він потім зайнявся танцями. Це єдиний плюс, який я йому зробив, по-моєму, за всю його кар’єру. Він став танцювати, а там і КВН розпочався, і в цьому комплексі він склався як артист.

Сина ременем карали? – Ви знаєте, я один раз провчив його і шкодую досі. Він тоді зайнявся КВН, а я люблю точну науку, я технар і все життя цим займаюся. Це було десь в п’ятому класі. Він тоді не вирішив задачу і запустив предмет. Я потім його так (показує кулак), потім через два дні він все вирішив, він тлумачний хлопець. Я до сих пір пам’ятаю цей один випадок в житті. І він мене ніколи не дорікав. Я не витримав, ну як же так. І я покарав його, прям тут. Дуже шкодував. Один раз, і більше не чіпав. Я ж теж хотів, щоб він навчився програмуванню. Але він тяжів до іншого, він здорово писав, він любив свою справу. І ми не втручалися. Його заняття не впливало на навчання, і я бачу: зростає недурний хлопець. І я потім просто перебудувався і бачу, що це його, і все. Чи не тиснув і не заважав. Виховувала його мама, а мама у нас нейтральна, вона м’яка і добра жінка. – Він комплексував в дитинстві через маленький зріст? – Щодо зросту – перебільшують, у нього зріст 1,71 метра – це середній зріст в Україні. Ви бачите, ми маленькі самі (посміхаються обидва).

– Як давно ви були в Казахстані? – Дуже давно. Багато їздив по Україні, ще коли Алмати був столицею. І, до речі, тому не змогли тобі відмовити … – А ви були у казахів будинку в гостях? – Це давно було, заходили. Нас цікавили особливо юрти. – Які риса характеру казахів вам запам’яталася? – Був випадок, ми зупинилися, поламалася машина. Нас покликали в будинок, ми сіли, нам дали м’ясо смачне. Шанобливо ставилися, казахи дуже гостинний народ. – Дякую, і ви! Бачу, ви з дружиною тримайтеся за руки, можливо, секрет виховання президента – це любов у родині? – Так, ми 42 роки в шлюбі. Я дуже люблю свою дружину, не знаю, що вона скаже (дивляться один одному в очі). Мені пощастило, я вважаю. Переживає і набридає мені, але мені пощастило. Я однолюб, і Вова, по-моєму, теж.

Іноді дружини дуже винні в розвалі сім’ї, все через матеріальне становище. Хочемо, щоб розлучень в країні було менше, щоб Україна піднімалася, багатше була. Щоб люди не виїжджали за кордон в пошуках кращого життя, щоб матеріальне становище піднімалося, це важливо. – Яка у вас мрія? – Мрію і хочу побачити, як в Україні буде мир і об’єднання. Якщо я його зараз зустріну, я скажу йому: давай швидше домовляйся про мир з Росією. У нього солідна молода команда тямущих хлопців. Що мені треба – щоб країна пишалася сином. Максимально щоб у нього, у них все вийшло.

По годинах бачу, що пора прощатися, багато питань для людей у ​​віці. Мені дозволяють фотографувати, навіть дуже особисте. Знімаю все, що дозволяють рамки пристойності, а Зеленські продовжують руйнувати шаблони сім’ї президента: “Ось сина кімната, ось наша кухня, зал”. Попрощавшись, відчуваю в руці пакет з печивом і цукерками. “Поїсти, все-таки дорога далека”, – дбайливо говорить Римма Володимирівна. Ми обнялися. “В добру путь. Казахстану привіт!” – вже в дверях посміхається батько українського президента.

Жанна Нурланова