Все буде Україна

Така тенденція характеризує не лише Україну, але й багато інших пострадянських країн. Національну ідентичність визначають за різними якісними показниками: історія, мова, побут, архітектура тощо. Не меншої цікавості заслуговує і мистецтво оточувати себе красою. А ще краще – носити цю незбагненну красу просто на власному тілі.

Поняття “народний костюм”

vyshyvanka.ucoz.ru

Сьогодні поговоримо про одну з визначальних особливостей українців як нації – народне вбрання.

Спробуємо якомога доступніше описати окремі деталі українського одягу та їх загальний комплекс. Саме це поєднання, яке є порівняно сталим, вважається українським народним костюмом.

Історія українського народного костюму

Історія українського костюму невіддільна від історії народу. Так само, як і всі інші мистецькі прояви, він почав свій розвиток із глибини віків. За активного розвитку цивілізації, зміни побуту і систем господарювання на більш досконалі, вдосконалювався й одяг. Великий крок у розвитку естетичних бачень вбрання нашими пращурами було здійснено в період існування Київської Русі.

Разом з тим вважається, що остаточно особливості українського національного одягу окреслилися за часів Запорізької Січі. Саме тоді з’явилися певні критерії, за якими кожен елемент одягу свідчив про приналежність людини до певної верстви населення: духовенства, козацької старшини, селянина тощо.
Приблизно в той же час стали чіткішими і регіональні відмінності одягу українців.

Елементи вбрання, їх класифікація у загальній системі складових народного костюму

Натільний одяг

subscribe.ru

Залежно від способу носіння, одяг давнього українства знавці поділяють на кілька груп. Наприклад, натільний – той, що одягали безпосередньо на тіло. Як чоловіки, так і жінки послуговувалися єдиним видом натільного одягу – сорочкою.

Сорочка мала багато варіантів крою та оздоблення. Виготовлялася вона переважно з полотна або сукна, відповідно до призначення чи матеріальних можливостей родини. У різних куточках України простежувалися яскраво виражені відмінності в пошитті сорочки, які позначалися в основному на способах приєднання рукавів і плечової вставки до стану та оздобленні коміру і манжетів. Але найвиразніше – регіональну приналежність, вікові особливості власника сорочки, а також його сімейний стан – визначали вишиті орнаменти, які наносили різноманітними методами.

Стегновий (поясний) одяг

Як би не любили давні українці складні елементи оздоблення та крою, але в класифікації видів народного вбрання все достатньо просто. Як-от із поясним, чи, інакше, – стегновим одягом. Звісно, це ті елементи народного костюму, які носилися на нижній частині тіла. Одягали його просто поверх сорочки.

Для жінок це були запаска, фартух, плахта. Система назв жіночого поясного одягу дуже яскрава: це і щорц (смугаста спідниця, поширена на Львівщині), і кабат (Лемківщина), і “мальованка”… Також у багатьох місцинах зустрічалися “фота”, “сандарак” та інші. Зрештою, коли у читача виникне некероване бажання дібрати цьому всьому лад, для нього є багато посібників, які допоможуть стати експертом в тонкощах використання кожного з елементів жіночого поясного одягу.

Наша ж стаття є виключно ознайомчою з тієї причини, що дослідити в одному короткому тексті все розмаїття українського вбрання неможливо. Детально цю проблему розкриває курс історії костюма для студентів театральних та режисерських відділень багатьох ВУЗів нашої держави, адже правильно відтворити епоху та локальну приналежність у виставі чи кінострічці без доречного використання костюмів доволі проблематично. Всі ці доробки дослідників є у вільному доступі в мережі Інтернет.

З чоловічим поясним одягом все значно простіше: це, однозначно, штани. За способом крою це могли бути гачі (вузькі штани) або шаровари (широкі штани). Стосовно перших, то у різних регіонах вони мали різні назви: “ногавиці”, “гащі”, “холошви”. А от шаровари були шароварами кругом і завжди. На поясі штани фіксувалися за допомогою так званої “шворки”. Можна сказати, що “шворка” є праматір’ю всіх поясів і ременів, якими послуговувалися чоловіки значно пізніше. Шаровари були популярні в Східній і Центральній Україні, а вузькі штани – на південних та західних територіях нашої Батьківщини.

Нагрудний одяг

Нагрудний одяг носили поверх сорочки. Важливою функцією цього елементу вбрання, окрім покриття тіла, було увиразнення силуету і приховання недоліків фігури, щоб наблизити її до тогочасного еталону краси. До речі, українці і досі не змінили своїх вподобань стосовно ідеалу фігури: широкоплечі парубки і тендітні, зі спокусливими формами й світлою посмішкою, дівчата. В основній масі нагрудний одяг представляли безрукавки: “керсетки”, “кептари”, “лейбики”.

Єдиним різновидом нагрудного одягу з рукавом була юпка. Сучасні українці часто плутають цей елемент зі спідницею, вважаючи, що назва перегукується з російськомовним “юбка”, або й взагалі походить від нього. Насправді це звичайнісінька за кроєм безрукавка, до якої пришито рукава.

Верхній одяг

З неабиякою відповідальністю наші пращури ставилися до виготовлення верхнього одягу, про що свідчить широкий спектр елементів оздоблення та різноманіття його видів. Тут народна фантазія проявлялася у повній мірі. Залежно від крою, верхній одяг поділяли на прямий і приталений. Згодом додавалися складніші елементи, і таким чином з’явилися абсолютно несхожі між собою зразки вбрання: розширені донизу, халатоподібні, призбирані по боках… Матеріалом для зимового одягу була переважно овеча шкура.

Використовувалася також цупка домотканна тканина та шерсть. У наших пращурів було дуже багато речей, покликаних захистити тіло від холоду чи опадів. Серед найпоширеніших, знову ж таки, залежно від територіальної приналежності та кліматичних умов, були гуня, гуля, свита, кирея, кожух, жупан тощо. Всі назви, а тим більш основні відмінності, за якими фахівці розрізняють той чи інший елемент верхнього одягу, запам’ятати важко. Тому залишмо це найбільш допитливим, а самі перейдімо до найцікавішого.

Аксесуари давніх українців

Для того, щоби доповнити український народний костюм, сучасникам достатньо зазирнути у будь-яку крамничку етнічного одягу: тепер дуже популярні автентичні, притаманні лише нашому народові, прикраси, головні убори, пояси і навіть взуття. Давнім українцям доводилося досить часто виготовляти прикраси власноруч.

Взагалі, український національний костюм не може існувати без аксесуарів за своїм визначенням. Це є одна з основних особливостей саме нашого традиційного одягу. Всі доповнення до необхідного вбрання з давніх часів несли в собі естетичні вподобання українців. Тут планка піднімалася настільки високо, що не кожна традиція інших народів могла конкурувати з давньоукраїнською.

Обов’язковими для пращурів були пояси і головні убори. Навіть взуття не мало такого поширення та ідейно-смислового навантаження, як названі вище аксесуари. За жіночим головним убором найчастіше визначали як статки родини, її соціальний статус, так і вік власниці. Тут просто-таки величезна за кількістю добірка назв і різновидів, і перелічити основні буде доволі проблематично. Насамперед, це очіпок, хустина, вінок, кептур та багато інших.

Пояс, при чому переважно для чоловіків, вважався ознакою гідності, сили і мужності, а залежно від декору та матеріалу, з якого виготовлено аксесуар, визначали статус і фінансові можливості чоловіка. Але жіноцтво теж полюбляло підперезуватися, при чому дівчата з любов’ю оздоблювали пояси як для себе, так і для чоловіків. Пояс вважався одним з найцінніших подарунків коханому, ніс в собі величезне навантаження і сприймався як оберіг.

Прикраси з дорогоцінними каменями українці збирали впродовж поколінь. Металеві ж виготовляли ремісники і купити їх не було проблемою. “Ювеліри” для небагатих використовували численні монети і хрести, нанизуючи їх на один суцільний ланцюг. Для жінок основними прикрасами були сережки, намисто, хрестики, каблучки. Втім, чоловіки теж не цуралися каблучок, хоча для них основними “коштовностями” були зброя і пояс. Часто прикрасам надавали магічної сили, вважали їх здатними захистити від нечисті, стихії, хвороби тощо.

Взуття в комплексі українського народного костюма

Взуття здебільшого вважалося такою собі “статусною” розкішшю: багатії носили шкіряні чоботи, а селяни – плетені зі стебел рослин “личаки”. Ще існували “постоли”, стягнені зі свинячої чи волової шкіри.

Заможні жінки носили “сап’янці” з кольорової шкіри. Пізніше чобітки дійшли і до селянок, хоча більш як святковий елемент вбрання. Тобто в жодному разі чобітки не були виключно взуттям. Найчастіше це була найомріяніша дівчиною прикраса.

Народний костюм як засіб вираження духовності нації

Можна сміливо сказати, що національний одяг – це повість давніх предків про їх духовні цінності. Цим пояснюється багатофункціональність українського народного вбрання. Адже костюм – то не лише ілюстрація одягу з прив’язкою до території, але й ціла повість про людину. Вікова градація, використання матеріалів, елементи оздоблення, зокрема – вишивки, зачіски і аксесуари, – це все те, що може дати повну інформацію про людину.

Пише - uaua.world