Військова відверто розповіла про роль жінки на війні (відео)
– 19 травня у віці 21 року я потрапила на війну. Все починалось з Майдану, активна фаза закінчилась, а тому ми добровольці шукали можливість поїхати на Схід.
– Я пропустила взяття Щастя – це перший найбільший бій батальйону “Айдар”. В мене не було зброї, тоді ми мали лише 50 автоматів на 200 людей. Другий бій був на Металісті з групою розвідки. Це був перший серйозний вихід і ми зразу ж попали в серйозну засаду. Тоді ми вижили всі. Це було чітке усвідомлення того, що ми приїхали на війну і тут є смерті.
– В мене є така особливість – дуже в стресових ситуаціях я не розгублююся, а навпаки стаю “роботом”. Тобто, в мене є чіткі завдання, які я чітко виконую. Я дуже рано побачила тонкий поріг зі смертю, а тому зрозуміла, потрібно бути обережнішою, спершу тричі подумати і так далі.
В першому бою в мене були несерйозні осколкові поранення та контузія. Тоді в цивільній лікарні Києва ніхто не знав, що таке контузія. На третій день після цього я повернулась в батальйон, втекла з лікарні. Однак про це дізнався командир батальйону, а тому заборонив мені два тижні виїжджати на передову. Поки я лікувалась, загинув мій командир. Повернутись в групу я не могла, бо вона розпалась. З того часу я дуже довго займалась евакуацією, вивозом і відправкою двохсотих побратимів.
– Треба будувати так званий “бар’єр”. Є розуміння відповідальності, якщо лежить 12 побратимів і ти будеш сидіти над кожним плакати, то ти нічого не зробиш, а сім’ям легше від того не стане. Тоді мені здавалось, що я просто з’їхала з розуму, але насправді це був бар’єр, який дуже довго тримав. Коли я повернулась на деякий час до Києва, то боялась, що ось та “крига”, яка захопила мене, має колись розтанути. А тому знову втекла на війну, вже вдруге.
