Їду в метро в Гідропарк, забрати вів з ТО. Бабуся зайшла в вагон і сіла поруч. - Ось їду на базар. Купила 3 кг картоплі, приїхала додому ..
Їду в метро в Гідропарк, забрати вів з ТО, щоб відправиться в сторону Обухова. Бабуся зайшла в вагон і сіла поруч.
– Я не проти
– Ось їду на базар. Купила 3 кг картоплі, у дядьки, приїхала додому, розглянула і засмутилася. Немає жодної хорошої картоплини. Ви подивіться що він мені дав.
Бабуся дістає з полотняною сумки пакет з картоплею і показує мені пожухлі з вибоїнами картоплини, схожі на астероїди зі слідами метеоритного дощу.
– Я ось повернуся на базар, знайду цього мужика і віддам йому його картоплю. А їсти її не стану. Нехай подавиться. Думає якщо я стара, мені можна всунути ось таке.
Сьогодні ж релігійне свято. Хотіла собі приготувати поїсти. До церкви сходити. Я не дуже церковна і релігійна. Але іноді буваю в церкві. Свічку ставлю за упокій своїх мами і тата. І за дочку. Вона вже померла. Тільки внуки у мене є, а так я одна. Мені 93. Я народилася в 25 році. Голод пережила, коли мені було 7 років. А в 12 років у нас тата забрали. Ворог народу. Але я не скаржуся. Я сама живу, але з усім справляюся. Онуки далеко. Зараз знаєте яка складне життя у молоді?
Бабуся їде з правого берега на якийсь ринок на лівому. Живенько така. Мова логічна, виразна. Видно, що не вистачає простого людського спілкування. Тому хочеться поговорити хоч з незнайомою людиною поки їде в метро.
Мені сказали, що я проживу до 95 років.
– А чому до 95? Живіть більше, мінімум до 100 та.
Я виходжу в Гідропарку, дав моєї супутниці 100 гривень. Нехай купить собі хорошої картоплі. PS: Коментуючим. Мій текст не про мої хрену 100 гр. Вона їх не просила. Поговорити їй хотілося. Мій текст про конкретну бабусю. Про те, що поруч з нами живуть цілком адекватні довгожителі, живі свідки великої історії і носії своїх особистих історій. І про те, що в 93 можна бути активною, цікавою і розсудливою людиною.
Сергей Гайдай
