Все буде Україна

Пише Україна в інтернеті
Вдале географічне положення і сприятливий клімат Запоріжжя привертали людину з незапам'ятних часів. Найдавніші стоянки первісних людей у річковій долині порожистої частини Дніпра відносяться до епохи середнього палеоліту (100—40 тис. років тому). Протягом багатьох століть через цю територію проходили різні народи, тут схрещувалися різні культури. У Придніпровських степах існує безліч археологічних пам'яток, які залишили після себе киммерійці, скіфи і сармати, готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов'яни. 

Після татаро-монгольської навали 1237—1240 рр. територія Запорізького краю два століття входила до складу Золотої Орди. 

На великому водному шляху «із варяг у греки» до берегів острова Хортиця, який зараз є складовою частиною Запоріжжя, причалювали слов'янські човни, судна візантійських та скандинавських купців. Острів неодноразово ставав місцем зіткнень слов'ян зі степовими племенами. Історики вважають, що саме тут в 972 році в нерівному бою з зрадниками кочівниками загинув київський князь Святослав. 

Землі за Дніпровськими порогами довгий час належали волелюбному козацтву — селянам, шо бігли від феодального гніту і в XVI столітті заснували тут Запорізьку СічьЗапорожская Сечь, вільну казацьку республику. Січові ворота, Совутинна скала, урочище Сагайдачного є свідками воїнської слави запорізців. Героїчний минуле Хортиці тісно пов'язане з іменами Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, легендарного народного героя Байди. 

Землі так званого Дикого Поля в кінці XVIII століття увійшли до складу Російської імперії. 
Після того, як Запорізька Січ була ліквідована згідно царського указу 1775 року, в 1770 році в районі Хортиці виникло поселення, назване форштадтом Олександрівським — на честь командувача 1-ї російської армії Олександра Голіцина. Тут була закладена Олександрівська фортеця — форпост в російсько-турецькій війні, яка переросла до 1806 році в місто Олександрівськ — повітове місто Єкатеринославської губернії. (Деякі вчені все ж пропонували вважати датою народження міста 1552 р. — дату спорудження фортеці Байдої-Вишневецьким на острові Хортиця). Вільні козаки стали селитися навколо Олександрівської фортеці. Військове поселення поступово розросталося. Місцеві жителі займалися землеробством, скотарством, рибальством. Розвивалися ремесла і торгівля. 

У першій половині XIX століття йшло швидке заселення території області, сюди приїздили німецькі колоністи, євреї, болгари, сектанти-духобори, молокані та розкольники з Росії. 

Поява перших навчальних закладів в Олександрівському відноситься до 70-х років XVIII ст. У 1773 р. у фортеці була створена гарнізонна школа, в 1798 р. була перетворена в початкове народне училище звичайного типу. 
Місто поступово розширилося, в 1808 р. стало повітовим і проіснувало до 1880 р. У 20-ті роки відкрилося парафіяльне училище, а в 50-х роках — ще одна Александровская крепостьнавчальна школа та приватний пансіон шляхетних девиць. У всіх навчальних закладах в 1861-1862 навчальному році працювали дев'ять вчителів і займалися 113 дітей обох статей. 

Основою економіки тривалий час було сільське господарство. Розвиток промисловості в краї розпочалося з початку XIX ст. зі створенням мануфактури з переробки сільськогосподарської сировини. Виникло сільськогосподарське машинобудування як в самому Олександрівську, так і в німецьких колоніях, прилеглих до нього, які згодом увійшли в межі міста. У 1863 р. німецький капіталіст Я.П. Копп відкрив тут майстерні з виробництва соломорізок та залізних деталей до вітряних млинів. Незабаром їх перетворили в завод сільськогосподарських машин, що випускали жниварки, молотилкі, буккери, плуги та інші сільськогосподарські знаряддя. У 70-х роках в Олександрівському та його передмістях діяли п'ять заводів сільськогосподарського машинобудування. Місто стало одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування в Україні з високою концентрацією виробництва і робочого класу. У 1881—1905 рр. тут виникли десятки нових підприємств. Головним джерелом поповнення рядів робітничого класу були розорені селяни Катеринославської, Полтавської, Чернігівської, Курської, Орловської та інших губерній. На виробництво йшли також розорені місцеві кустарі та ремісники. 

На початку XX ст. Олександрівськ став помітним торговим центром на півдні України. Чотири рази на рік тут збиралися великі ярмарки, кожна з яких тривала тиждень.Торгували хлібом, худобою, сільськогосподарськими машинами, різним господарським начинням. Оборот кожного ярмарку в середньому становив від 50 тис. до 175 тис. рублів. У місті працювали близько 440 магазинів, лавок та інших торгових закладів з річним оборотом в 6,2 млн. руб. Загальна сума торгового обороту в місті в 1902 р. склала більше 20 млн. руб. Були три міські та сім приватних готелів, шість заїжджих дворів, три трактири, вісім харчевень. 

Наприкінці XIX — початку XX ст. в Олександрівську, як і в інших промислових містах Росії, зросла кількість великих фабрик і заводів, посилився приплив іноземного капіталу, відбувався процес концентрації виробництва. Заснована на початку 80-х років XIX ст. Олександрівська машинобудівна компанія перетворилася у промислове об'єднання з 220 робітників. У 1902 р. до складу великого Загальноросійського синдикату «Продамет» увійшов Олександрівський чавунно-ливарний завод, а в наступному році у Всеросійський синдикат «Цвях» - Олександрівський гвоздільний завод. 

Виникла концентрація промислових підприємств Олександрівська. Місто стало одним із центрів сільськогосподарського машинобудування в Україні. Але умови роботи на заводах і фабриках були дуже важкими. Ненормований робочий день, непомірні штрафи, низька заробітна плата привели робітників в грудні 1905 року до збройного повстання, яке було придушене владою. Як і по всій Росії, в Олександрівську наростав революційний рух. 

Жовтнева революція 1917 року докотилася й до Олександрівська. У ніч на 12 грудня 1917 року в місті почалися бої. Збройне повстання очолив більшовицької штаб. До робочих приєднався загін чорноморських моряків на чолі з А.В. Мокроусовим. Три дні йшла запекла битва. Але сили були нерівні, і повстання зазнало поразки. На початку 1918 року в Олександрівськ прибули загони красногвардійців з Петрограда та Москви, і в місті було встановлено Радянську владу. 

В роки громадянської війни завоювання революції в Запоріжжі відстоювали червоні полки під командуванням В.А. Антонова-Овсєєнко, С.М. Будьонного, П.Є. Дибенко, В.М. Примакова, І.П. Уборевича, М.В. Фрунзе , І.Е. Якіра. У 1921 році Олександрівськ було перейменовано в Запоріжжя. А в 1923 році місто стало центром щойно утвореного Запорізького округу. 

Новий етап в історії Запоріжжя розпочався з закладення ДніпроГЕС, пуск якої відбувся в серпні 1932 р. В середині 1930-х рр. було введено в дію більшість підприємств Запорізького промислового комплексу. 

Під час Великої Вітчизняної війни місто було окуповано фашистами 3 жовтня 1941 року. Учорашні металурги, енергетики, машинобудівники встали на захист Вітчизни. Тисячі жителів Запоріжжя героїчно билися на фронтах, в партизанських загонах, вели підпільну боротьбу в умовах ворожої окупації. Коли радянські війська підійшли до Запоріжжя восени 1943 року, Ставка Верховного Головнокомандуючого видала спеціальний наказ, в якому говорилося про важливість порятунку Дніпрогесу при звільненні міста. У жовтні 1943 року війська під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського звільнили Запоріжжя. 14 жовтня в місто прорвалася група танків Т-34, пам'ять про яку зараз увічнена пам'ятником в центрі міста.

Однією з найяскравіших сторінок в історії області є післявоєнне відродження запорізького індустріального комплекостров Хортицасу — ДніпроГЭС та підприємств чорної та кольорової металлургії.Вже 3 березня 1947 року відроджений Дніпрогес дав перший струм. До початку 1950 р. відновили роботу всі 670 заводів і фабрик області. У 1950—1970 рр. в області були створені нові галузі індустрії — електротехнічна, хімічна. Продовжував зростати енергетичний потенціал області. Разом із введенням у дію ДніпроГЕС-2, споруджено Запорізьку ДРЕС та Запорізьку атомну електростанцію. 

У післявоєнний період збільшили свої потужності головні заводи міста — «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь». На випуск перших в країні мікролітражних автомобілів перейшов завод «Комунар». На правому березі Дніпра виросли корпуси нового трансформаторного заводу. Значно зросла пропускна спроможність річкового порту імені В.І. Леніна. 

Запоріжжя — значний науковий центр. Висококваліфікованих фахівців готують університети, численні технікумів, професійно-технічні училища. Плідно працюють творчі колективи науково-дослідних і проектних інститутів. Нових висот досягло культурне життя. Для запорожців і гостей міста широко відкрилися двері музично-драматичного театру імені М.О. Щорса, лялькового театру, філармонії, численних палаців культури та клубів. 

На острові Хортиця, мальовничому куточку української землі, опоетизованному в народних піснях і думах, створено державний історико-культурний заповідник. Кожен камінчик цього легендарного краю звертається до нас з глибини століть. Доречно згадати, що в різний час Запоріжжя відвідали А.С. Пушкін, Т.Г. Шевченка, М.Л. Кропивницький, А.М. Горький, І.Є. Рєпін, В.В. Маяковський.
 
Під редакцією: Коваленін В.А.