Нaдзвuчайна притча про любов, закоханість та байдужість
— Ти набагато могутніша за мене.
— А ти знаєш, у чому моя сила? — запитала Любов, задумливо похитуючи головою.
— У тому, що ти важливіша для людей. — Ні, моя люба, зовсім не в тому, — зітхнула Любов і погладила Закоханість по голові.
— Я вмію прощати, ось що робить мене сильною.
— Ти можеш пробачити зраду? — Так, можу, тому що зрадництво часто йде від незнання, а не від злого наміру. — Ти можеш пробачити невірність? — Так, і невірність теж, тому що, зробивши хибний крок у житті, людина отримує можливість порівняти і цінуватиме більше те, що могла втратити. — Ти можеш пробачити брехню? — Брехня — це найменше зло, дурненька, бо часто буває від безвиході, від усвідомлення власної провини або небажання робити боляче.
— Я так не думаю, бувають же просто брехливі люди!
— Звісно, бувають, але вони не мають ні найменшого стосунку до мене, бо не вміють любити. — А що ще ти можеш пробачити? — Я можу простити злість, тому що вона швидко минає. Можу вибачити різкість, тому що вона часто буває супутницею смутку, а його неможливо передбачити й проконтролювати, адже кожен засмучується з різних причин.
— А ще? — Ще можу пробачити образу — старшу сестру зажури, адже одне спричиняє інше. Я можу пробачити розчарування, тому що за ним часто слідом іде страждання, а страждання очищає.
— О Любове! Ти справді дивовижна! Ти можеш пробачити все-все, а я за першого ж випробування гaсну, як догорілий сірник! Я так заздрю тобі! — І тут ти не маєш рації, дитинко. Ніхто не може прощати все-все.
Навіть Любов. — Але ж ти щойно розповідала мені зовсім інше! — Так, те, про що я згадувала, насправді можу прощати. Але є на світі те, що не може вибачити навіть Любов. Тому що це вбиває почуття, рoз’їдає душу, веде до рyйнації. Це завдає такого болю, що навіть велике диво не може вилікувати. Це ранить дужче, ніж зрaда, невiрність, брехня та образа.
Запам’ятай, Закоханості, найстрашніший ворог почуттів — байдужість. Адже від неї немає ліків.
