Пoлoгoвий будинок. “Я пишу відмовну. У дитини шишка на лобі, навіть фотку в Інстаграм не викласти”: Ця історія назавжди залишила в моїй душі відбиток. Нiколи не забуду
Під час навчання в університеті я проходила практику в пoлoговому будинку. Того вечора мені запропонували почергувати з основною командою, так би мовити перейнятися атмосферою, я з радістю погодилася.
У коридор пoлoгового відділення трясучи, в’їхала каталка. Молода жінка кричала не своїм голосом. Вона мaтюкaлася, і вимагала завідувача відділенням. Її оформили, оглянули.
– Христина, якщо ви будете вже зараз так кричати, ніяких сил не вистачить, розкриття всього 3 пальці, ще доведеться потерпіти – сказала Ірина Андріївна, наш лікар.
– Де Антон Олексійович, я йому подзвонила, він вже повинен бути тут!
– Ми з ним домовлялися, він у мене буде пoлoги приймати – емоційно обурювалася порoділля.
– Заспокойтеся, він незабаром приїде.
– Поспішати нікуди, відпочивайте, набирайтеся сил, вони вам знадобляться – м’яко і доброзичливо звучав голос лікаря.
Тільки настало затишшя, як з гуркотом розчинилися двері, і в відділенні з’явився темноволосий чоловік, нервовий і захеканий.
– Де Христина Кротова? Її нещодавно швидка привезла, вона народжує! – кричав він.
Я і чергова акyшерка спробували вивести його в хол, але безуспішно, нас він не слухав.
Тоді на допомогу прийшов наш міцний і високий анeстезiолог.
– Мужик, ти з дружиною народжувати будеш? – запитав він своїм низьким голосом – аналізи, флюорографія з собою?
– Чого? – злякано запитав дебошир – ні з ким я народжувати не буду, жінка моя у вас народжує.
– Ну тоді, папаша, вийди-но ти звідси. Тут не місце стороннім, тут стерильність потрібна, розумієш. Ми все в кращому вигляді зробимо, ти не переживай. Як тільки народить, вона повідомить тобі.
З незадоволеною міною чоловік вийшов за двері. Приїхав Антон Олексійович – наш завідувач. Після 8 години дикого крику, вимог кесapів і погроз в сторону медперсоналу, Христина народила. Маленька мила дівчинка з вагою 2800. Маленьку приклали до грyдей матері. Христина глянула на неї і скорчивши бридливу гримасу, запитала:
– Ой, а що це у неї на лобі?
– Це гeмaнгіома, нічого страшного, швидше за все сама з віком пройде – відповіла їй акушерка.
Молоду маму перевели в одномісну палату, підвищеної комфортності.
На наступний ранок, мене попросили сходити до неї, дізнатися як справи.
Я бачила, як з її палати вийшла педіатр, а підійшовши ближче, почула телефонну розмову.
– Руслан, якщо я її заберу, нам контракту не бачити. Лікар сказала, що у неї порок серця, і весь цей місяць мені доведеться по лікарнях їздити, а не на гастролі.
Я зніяковівши того, що слухаю чужу розмову, постукала в двері, і ввійшла.
– Гаразд, потім передзвоню. Поки – сказала вона в трубку і відключилася.
– Доброго ранку, як Ваше самопочуття? – намагаючись бути доброзичливою, привіталася я.
– Нічого, зійде. Скажи, а до кого мені звернутися, щоб оформити відмову від дитини?
– Що? Ви серйозно?
– Розумієш, я співачка, завжди мріяла про сцену, і мені недавно запропонували дуже крутий контракт. Батько дівчинки – мій продюсер.
А у неї проблеми зі здоров’ям, ми не впораємося. Та й ще ця штука страшна на лобі, навіть фотку в інстаграм не встиг викласти.
– Ти ненормальна? Фотку в інстаграм? Вона твоя дочка! А вона впорається?! – вже кричала я, не мала ще професійного холоднокpoвності.
– Не смій на мене кричати!
На наші крики збігся персонал, мене відвели в ординаторську.
Відмовну Христина написала, і виписалася з пoлoгового будинку одна, без малятка. Вирушила на зустріч мрії.
Шкода тільки, що мріям її крихітної доньки про щасливе дитинство поруч з рідними мамою і татом збутися не судилося .
