Все буде Україна

Паранормандське.

Тягнибок – мужчіна лакмус.

Як винирює десь, це для мене сигнал, тікаю, промиваю очі, намагаюся заспокоїтися, слухаю радіо релакс.

Тетяна Чорновол в красно-революційному платтячку, із катакомб, кличе всіх на революцію. Угу, ясно. Питання: гвинтівка у ролику, це арсенал Пашинського, чи власний схрон?

Андрій Парубій от навпаки, не узгодивши тези з Чорновол цнотливими очима новачка від політики взиває в ефірі у Шустера, чому ж народ не хоче в чергове вийти на «мирний» майдан? Хотів повірити вже йому, але подивися знову Чорновол, і відкинув цю ідею.

Петро Олексійович і Юлія Володимирівна.

Дві рівнозначно сильні фігури.

І кожному з них є за що подякувати, без жартів.

Обидва знову постають пліч-о-пліч на одній сцені, прямо як у 2004-му, заради підтримки Президента у двобої із Голіафом, і окреслюють «червоні лінії».

Але (яка нєожиданность) ці лінії майже один-в-один співпадають із нормандськими тезами написаними самою ж Зекомандою. Це мені нагадує історії із дитинства. Коли брав малюнок, прикладав до вікна і обводив його по вже наявним лініям, чорним маркером. Щоб додати у всесвіт щось нове, щось від себе ))) Потім приходила мама і я хвастався що то я придумав сам. А вона… робила вигляд що вірила у мої художні здібності, хвалила.

Святослав Вакарчук, талант – за все хороше, проти всього поганого, воістину гомеопат. Лівою рукою креслить червоні лінії для Президента а правою дякує Арахамії та СН за плідну співпрацю. Дійсно, амбідекстер.

Лайфхак для Святослава: у Зекоманди є скомпільовані у PDF-файл «Тези Норманді», з якими Президент їде на перемовини. Навіть у мене, людини поза парламентом вони, ці тези є. Структуровані по пунктам. Можна було підійти і попросити ознайомитися, не думаю що лідеру «Голосу» відмовили б. І не треба було б червоні лінії в телевізорі малювати… і на площі.

Бо зради в них немає. Зовсім. Я читав.

Корчинський – щирий у своїй ненависті до кремля. Мабуть єдиний хто б зміг мене витягнути на новий Майдан. Але навіть не можу уявити який тригер має спрацювати, щоб я на це відважився. Якщо б і щось спрацювало, то спочатку посадив би всю родину на літак у Америку. Бо маю великі сумніви, що після третього Майдану їм буде куди повертатися.

Не можна в цій обстановці обійти увагою строкату партію СН.
У контексті прийдешніх новорічних і різдвяних свят порівнюю партію з ялинкою, яка прикрашена як новими яскравими, модними еко-іграшками так і старою дідівською ватою, що пролежала на горіщі ще з часів другої світової, а тепер її дістали. І саме ця вата найбільше привертає до себе увагу і смердить нафталіном.

Що з цим робити я порад не дам, але якщо не навести лад, то ялинка може перетворитися на йолку на Майдані як у 2014-му. Але вже із хороводом сотень тисяч озброєних.

А диригентом буде Кремль.

Це солодкий сон путіна – хаос у воюючій країні. Він швидко переконає Європу і Трампа дати йому пару місяців навести лад. Як вийде – то по Дніпру а як буде фарт, то і до Волині наведе порядок.

Чи будемо ми задоволені результатом Нормандії – не думаю. Це просто нереально. Я не знаю що потрібно зробити, щоб повернутися звідти тріумфатором, і щоб певні політичні сили в середині країни перестали розгойдувати наш човен. Це хіба у квантовій фізиці квант світла може бути одночасно і частинкою і хвилею.

В політиці ж є Цар, ім‘я його – компроміс. Він бридкий і ненависний особливо для тих, кого образили, для тих, хто хоче відновлення справедливості будь-якою ціною. Але в нашій ситуації, коли народ не готовий до крові із ліком на мільйони жертв, коли армія має сталевий Дух, але тотально програє агресору в кількості зброї, треба йти на перемовини. Максимально тримати позицію Держави – щоб зійтися десь у точці балансу інтересів.

І розвиватися, і нарощувати сили.

Не нинішній Президент починав ці перемовини, але йому їх продовжувати.

Президенти змінюються а держава мусить бути. Якщо Володимир Зеленський привезе нам із Нормандії федералізацію і відмову від НАТО, я не мовчатиму, як і більшість українців ми вийдемо на вулиці.

Але сьогодні я вдома, всім серцем бажаю сил Президенту і нормандській команді дипломатів максимально відстояти інтереси незалежного самостійного Українського майбутнього.

І повернутися з відносно хорошими новинами. Або ж нічого не підписувати. І ми також це зрозуміємо!

Бо інакше, народ змете і країна понесеться в обійми націоналістично-олігархічної диктатури, або ж руского міра, у всій його крадено-унітазній красі.