Сергій Притула: 5 років тому, десь приблизно о цій порі, я був у лікарні швидкої допомоги на Братіславській.. -
Коли снайпери почали косити людей десятками, я зв’язався з одним американським бізнесменом
українського походження, змалював йому ситуацію і попросив про допомогу. Він дав добро і ми з
дружиною на авто гайнули на сумщину до його мами. Старенька заплакана вчителька винесла 3
цеглинки по 10 000$ і ми помчали назад. Одразу по приїзду частину віддали Дані Павличко, яка з
колегами миттєво перетворила ці кошти на бундесовські бронежилети для санітарів на Майдані. Їх
я потім (коли розпочалась анексія Криму) позбирав по Києву у дівчат і разом з Геною Попенко
відвіз прикордонникам, які окопались на Чонгарі.
Ще частина була передана через УНСО-вського знайомого на потреби правосеків.
З тим що залишилось пішов по лікарні. Поверх. Санітарки. Дівчата, хто є з тяжких? Зайдіть у цю
палату. Пішло 2000$. Наступний поверх. Дівчата, кому треба допомога? Ой, зайдіть до цього
пораненого. Пішло 1500. І так поверх за поверхом. Пішло десь тисяч 13 чи 15 вже й не пригадаю.
В одній з палат уздрів Василя Галамая з Червонограду, якого 20-го числа підстрілили на
Інститутській. Василь виглядав жахливо (дірка в боку, розтрощені кітки тазу, куля пішла в ногу).
Там в принципі мало хто по палатах виглядав добре. Але Василь став останньою краплею. Тицьнув
його сестрі залишки коштів, вискочив у коридор і ревів, як в дитинстві, коли захлинаєшся слізьми
до такого стану, що з*являється гикавка. Василева сестра вискочила за мною в коридор і
попросила, щоб я повернувся в палату, бо Василь мене впізнав і хоче поговорити.
Повитирав писок від сліз, зайшов у палату і завдяки Василеві зрозумів, що у цього народу є
титановий хребет! Лежить він, прострілений, та каже: «Бачиш як добре, що мене підстрілили, а то
де б я з тобою інакше познайомився?!! Чуєш, я як стану на ноги, візьми мене до себе у вар*яти, я
капєц який смішний!». І таки ж розсмішив, чортяка! Щоправда лікарі не давали йому гарантій, що
стане на ноги. Обмінялись телефонами, переписувались. А потім Василя відправили у Чехію і ми
якось зникли з орбіт один одного.
Проходить рік. 26 лютого 2015 року. Бібліотека ім. Вацлава Гавела у Празі запрошує мене до чеської
столиці спікером на конференцію «Україна. 1 рік без Януковича». Прилітаю. Туди-сюди, зустріч з
українською діаспорою, поговорили, дали грошей на АТО, прибуваю на конференцію. Мені кажуть:
«Вас буде двоє спікерів. Ти, як волонтер, що допомагає Армі. І, власне, майданівець, який був
поранений на Майдані». Заходжу в аудиторію, а там Вася Галамай на своїх двох стоїть))! Виходили
козака!
Пише - prefiksblog.co.ua
