Страшне… На цих вихідних Юру знайшли в канаві.. Зaрізанoго… Він пролежав там близько 10 днів..
Зазвичай не пишу подібні речі, але окрім мене цього не зробить ніхто. Тому я зобов’язаний. Як мінімум тому, що щиро люблю цю людину.
Є у мене друг. Звати його Юрій Гундар. Він не раз згаданий в сюжеті моєї книги, а також в кінці, там, де подяка. Служили разом з 2013 року. Один з найкращих людей , яких я знав у своєму житті. В ньому поєднувалась фізична сила і нездатність її застосувати для несправедливих дій. Повірте, для армії – це велика рідкість. А відсутність підлості та відповідальність у своїй роботі спричинили спочатку появу довіри до цього хлопця, а потім і міцної дружби, перевіреної багатьма нестандартними ситуаціями, як на війні, так і поза нею. Він мало розмовляв, і тим не менш ми завжди знаходили з чого посміятись.
Коли почалась війна, в його поведінці нічого не змінилось. Він так само ніколи не скиглив, не жалівся, відповідально, мовчки робив свою роботу. В 2014 році він отримав осколкові поранення. По правильному – його б мали евакуювати, але хлопці витягли з нього шматки металу, які вдалося, а з іншими, які застрягли між ребрами, він продовжив воювати. Залізна людина, але не з кіно, а з життя.
Коли я звільнявся з армії, він підписав мені прапор словами: «Лучшему другу Валере о тяжелых, но славных днях, от Юры». Якби ви знали, наскільки Юра неприступна людина, ви б змогли уявити, як я був вражений і розчулений цими словами. Цей підпис, насправді, став найяскравішою подією мого звільнення.
Юра звільнився з армії через рік після мене, і поїхав додому, в село в Луганській області. Я часто запрошував його до Києва, але все якось не складалось. І більше не складеться ніколи.
На цих вихідних Юру знайшли зарізаного в канаві, де він пролежав близько 10 днів.
Коли люди закінчують читати мою книгу, у них виникає дисонанс. Вони хочуть побачити в кінці щось очікуване, але це не голлівудський фільм, тому це «очікуване» не відбувається. А щойно прочитане не вкладається в уяві.
Не міряйте життя по гештальтам, йому на них плювати. Юрій був би останньою людиною, яка заслуховує так загинути. Але сталося все саме так. Не знаю, чи була його смерть героїчною, але життя було героїчним – точно.
Колись вже писав про це, і повторю знов – якщо вам є за що вибачитись, ніколи не відтягуйте, бо доведеться жити із цим усе життя.
Зі смертю Юри цей світ став біднішим.
Валерій Ананьєв
