Все буде Україна

Щойно (о 7.20) мав включення скайпом на телеканал АТР. Говорили про наступний Нормандський саміт у Парижі. В студії був Олександр Солантай (щось мені не дуже подобається його нинішнє політичне та експертне реноме, але то справа окрема – щодо стійкості так званих “нових облич”). Одне з питань: з ким мав би радитися Зеленський, щоб успішно провести цей раунд переговорів.

А все залежить від того, якого результату прагнуть досягнути. Якщо того капітулянтського, який зараз наближають, то нічого міняти не треба. “Просто пєрєстать стрєлять” в односторонньому порядку – це теж варіант, але варіант саме капітуляції. До нього Зеленського вправно ведуть і сам Путін, з яким резидент активно спілкувався останнім часом у телефонному режимі (а нічого, що ми про це дізнаємося не від свого, прости Господи, презідєнта, а від Путіна?), західні партнери, які раптом побачили шанс зіскочити з цього довгограючого процесу, та відверто проросйські радники Зеленського на чолі з А.Єрмаком. Останні, до речі, в Путіні не бачать ворога, для них агресор і призвідник війни – Порошенко. А Путін та його оточення, як мінімум, питання власного бізнесу та світогляду.

Але коли б було бажання вийти на гідний результат, то в арсеналі української політики є доволі унікальний механізм, який рідко застосовують в інших країнах. Це консолідація зусиль зі своїми попередниками (за винятком Януковича, звісно ж). У нас не було досвіду безхмарної передачі влади, але попередні керівники держави вміли переступати через свої амбіції та образи, зустрічатися й радитися. Я ніколи не був великим симпатиком Ющенка,

Дуже негативно ставився до президентства Кравчука, а проти Кучми навіть відверто воював як один з лідерів опозиції 2001 року; позитивно з них усіх ставлюся хіба тільки до Порошенка. Але всі вони разом – це колосальний досвід проб і помилок, поразок і перемог. Добавлю: з часом добре осмислених і проаналізованих. Такі зустрічі й наради проводив і Порошенко, й Ющенко. І навіть Янукович, коли зустрівся з проблемами, кликав на пораду попередніх лідерів. З досвіду роботи Порошенка знаю, що на таких розмовах і консультаціях були відшліфовані деякі проблемні теми й віднайдено оптимальний варіант. Зеленському пощастило: серед потенційних радників у нього міг бути й Петро Порошенко – людина з найбільшим досвідом у сучасній Європі управління державою в екстремальних умовах. Але ж досвідом треба вміти скористатися…

Поки лише раз відбулися переговори Зеленського з Кучмою. Але їх формат (чомусь разом з зятем останнього Пінчуком) ні про що добре не свідчив. Фактично, це були звичні українські торги: ми тобі преференції по бізнесу та протегування в майбутньому в Росії, а ти нам демонструєш авторитетне обличчя в Мінському Процесі. На тій зустрічі Зеленський не слухав попередника. Він, неук і профан, ставив завдання! Ми ж уже знаємо, що ще за три дні до того зрадницького засідання, де Кучма підписав так звану «Формулу Штайнмаєра», він категорично відкидав саму навіть думку про таку поступку. Але потім був наказ з Києва…

Зараз напередодні Паризького саміту Норомандської Четвірки ситуація й так уже критично негативна – Україна більше не суб’єкт, а лише об’єкт міжнародної політики. На повну йдуть переговори за нашими спинами. Міністр закордонних справ Німеччини привозить Зеленському вже обговорені й схвалені рішення для ознайомлення… Але подібне вже було в 2014 році, коли Росії готові були пробачити майже все, а нас списували в сіру зону сфери глобальних інтересів РФії. Порошенко тоді не лише вистояв, але й за лічені місяці все кардинально перевернув з голови на ноги. Можемо ж і вміємо.

Але зараз, навпаки, не лише не йде мова про залучення Порошенка до переговорів (він сам, за власною ініціативою старається контактувати з західними лідерами), але й демонстративно для всього світу розкручується дика кампанія переслідування екс-президента (найперше в питаннях його оборонної політики). А це вже чіткий сигнал західним партнерам – спадковості в зовнішній політиці не буде. А коли ти не хочеш успадковувати гідний безпековий та прозахідний міжнародний курс попередника, то інший, проросійський, стає безальтернативним… Тому гратися в словоблудство з оцінкою мотивів і сподівань Зеленського в наступних переговорах – річ малоефективна. Він уже погодився на підрядну роль України, зверхній протекторат з боку РФії, лідер якої й далі залишається для нього кумиром та раніше продемонстровану капітулянтську політику. Інше навіть не розглядається. На жаль…

Тарас Чорновіл