В сльозах я збирала торби. Ніколи не думала, що коханий так вчинить зі мною. Та той день змінив моє життя
Михайла я покохала в 16 років. Він був найкращим парубком в нашому селі. Дівчата бігали слідом табунами, а він обрав мене. Уявіть, як я почувалась. Наче принцеса, була найщасливішою на світі. Коли мені виповнилось 18 – ми побралися. Все село гуляло тиждень. Усі люди не пліткували, казали, що гарнішої пари не було й не буде.
Оселилися ми в будинку бабусі Михайла. Хата нормальна, але потребувала чоловічої руки. Ми мали зробити ремонт, все полагодити, а ще я мріяла про вбиральню всередині. Все це можна було легко зробити, тим паче на весілля нам подарували чималі гроші.
Та минуло пів року, а чоловік мій навіть паркан не полагодив. Це страшенно дратувало. Вирішила запропонувати:
– Може покличемо дядька Рому, він все зробить і грошей багато не візьме!
– Ти що, принизити мене хочеш? Щоб всі в селі казали, який я недолугий?
– Тоді самий зроби!
– Зроблю! Чого ти на мене тиснеш?
Ми почали часто сваритися. Роботи нормальної чоловік також не мав. Та я однаково його кохала. А тоді ще й дізналась, що вагітна. Михайло щиро зрадів. Він навіть на три місяці поїхав в Європу на будівництво, аби грошей заробити. Та довго не витримав, виявилось, що робота дуже важка.
Та якийсь час життя в нас налагодилось. Чоловік знайшов непогану роботу в сусідньому селі. Я сиділа з сином. Згодом влаштувалась продавчинею в магазин.
Та роки минали і ми знову почали сваритись. Михайло зовсім не допомагав мені вдома. А я так само працювала, як і він. Вже мовчу, що нормальний ремонт ми так і не зробили. А тоді якось почав чоловік затримуватись на роботі. Все пояснював, що в них завал, нічого не встигають. Я вірила, доки якось на ринку не зустріла знайому з того села, де працював Михайло.
– І що ви ще не розлучились?
– Та ні. А що мали?
– Так твій Михайло вже рік крутить з нашою Оксаною. Вона й до весілля готується вже.
Мені аж ноги підкосило й в голові запаморочилось. Прийшла додому й чекала на чоловіка. А коли він повернувся – спитала.
– То це правда, про Оксану?
– Послухай, це все нічого не означає. Я помилився.
Та я не хотіла його й слухати. Єдина причина, чому я стільки років терпіла його – моє кохання. Та виявилось, що цього замало. В сльозах я зібрала торби і пішла геть. Сина залишила з чоловіком, адже не мала куди його забрати. Кілька днів я жила в батьків. Михайло приходив і благав повернутися. Та я не могла йому вірити. А тоді вирішила змінити життя кардинально і виїхала до Італії.
Роботу я знайшла відразу. Висилала гроші чоловікові на сина. А потім зустріла Маріо. Мені тоді було 27 років, а йому 48. Різниця велика. Але те, як він до мене ставився, як залицявся. Ніхто ніколи зі мною так не носився. З ним я почувалась, наче королева. Згодом він запропонував побратися. Я погодилась і розлучилась з Михайлом.
Я хотіла забрати сина до себе, та він відмовився, вирішив й надалі жити з татом і з тією Оксаною. Мені було неприємно, але що робити. Продовжувала висилати гроші і все.
Через два роки я народила донечку від Маріо. Який щасливий він був. Скільки щастя й радості ми мали. Це були найкращі роки мого життя. Та тривало все не так довго. Раптом мій коханий дізнався, що має пухлину в мозку не операбельну. Все було, наче в тумані. За рік його не стало.
Смерть Маріо – трагедія для мене. Та він залишив нам з донькою усі свої статки. Аби хоч якось відволіктися, я вирішила приїхати додому. Показати дочці Батьківщину, познайомити з бабусею й дідусем. А ще страшенно скучила за сином, котрий вже підлітком був.
І вже наступного дня до мене прийшов Михайло.
– Послухай, я змінився, все змінилось. Я хату перебудував. Маю гарну роботу машину. Я завжди лише тебе кохав і прийму разом з донькою. Стану батьком для неї.
– А Оксана твоя де?
– Ми давно не разом. Вона для мене ніхто!
Насправді я маю почуття до Михайла, завжди їх мала. Хоча зовсім не такі, як до Маріо. Але чи не через мої статки він хоче мене повернути. Може дізнався, що чоловік мені все залишив. Не знаю, як бути? Чи варто вірити тому, хто колись зрадив? Хоча я б дуже хотіла мати нормальну сім’ю і жити поруч із сином.
Як відповідати на незручні запитання?
«Незручні» питання стосуються віку, сімейного стану, віри, фінансів. Чи часто ви чуєте питання «Коли весілля?», чи «Чому досі без дітей?», або улюблене «Скільки ти заробляєш»?
Кожен з нас стикається з такими питаннями від зухвалих знайомих чи родичів.
Щоб поставити в ступор нахабного співрозмовника, задайте йому наступне питання: «А чому ... ?»
