Ветеран – Порошенкові: Вибачайте, я не буду писати Вам панегіріки.. Я просто хочу спокійно і по людськи подякувати Вам за ці п’ять років.
Дякую
Знаєте, я ніколи не був вашим фанатом, не є і зараз. На мою думку фанатичне, сліпе поклоніння виключає повагу як таку, як до себе, так і до будь кого. Вибачайте, я не буду писати Вам панегіріки чи закликати зробити Вас пожиттевим гетьманом України. Ні. Я просто хочу спокійно і по людськи подякувати Вам за ці п’ять років. Важки і незабутні п ‘ять років.
Я дуже скептично ставився до Вас тоді, навесні 2014 року, коли добровільцем опинився на сході. Дратувало все – неефективність командування, відсутність самого необхідного…да Ви й самі все знаєте і пам’ятаєте. Це зараз я розумію, що ми вчилися разом з Вами. Ми вчилися воювати, ходити двійками-трійками, вчилися перемагати, а не тільки гинути за Україну. Ви вчилися керувати всім цим. Було важко.
Тоді я не розумів, що Ви стали президентом не тому що набрали якісь там відсотки у підсумковому протоколі, а тому що просто не знайшлось інших бажаючих впрягатися в це. Ви впряглися. Можливо тоді Ви й самі не розуміли що на Вас чекає. Ви зробили для країни, більш ніж хто небудь інший і напомилялись більше ніж будь хто інший. Ціна всього цього відома тільки Вам і пані Марині. Та хто може дорікнути Вам? Я точно – ні. Бо я не прожив ці п’ять років безпомилково і ідеально хоча б тільки по відношенню до себе.
Зараз Ви пішли з посади. Пішли гідно. Я б так не зміг. Ви не трималися за владу, не оголосили військовий стан, не зфальшували вибори. Так, ви залишили країну з багатьма питаннями, але й з усіма можливостями їх вирішити. Так само гідно пішла Ваша команда. Зрештою, так ви всі і працювали- просто день за днем роблячи свою работу. Так само працювали і ми. Ми теж робили свою справу – хтось захищав країну, хтось допомогав це робити. Ми з Вами робили одне. Мабуть вперше багато українців відчули що воно таке – коли нема небожителів і холопів, а є лідер і народ, які роблять одну справу. Власне це і є нація.
Сьогодні Ви вже пішли, нового ще нема. Година тиші. Час поміж вовком і пуделем. І саме сьгодні я хочу подякувати Вам як громадянин громадянину:
За те що, всі ці п’ять років мені не було соромно. Ані за країну, ані за її Президента.
За Армію, Мову і Віру і за те, що Ви не робили хайпу на цьому.
За відкриті двері до Європи і світу.
За гордість, коли я дивився роздратовані інтерв’ю європейських політиків по німецьким, чи австрійським каналам. Роздратовані, тому що Ви приїжджали на саміти і зустрічи не як жебрак чогось виклянчити, а як лідер країни. Приїжджали переконувати і вимагати.
За кадри, де Ви проходили поряд путіна не помічаючи його, наче то табуретку хтось забув.
А головне – за те що в моїй країні почала народжуватися нація. Нація гідних громадян. І нація разом з Вами витримала все и зберегла країну.
Дякую за все Петро Олексійович і міцно тисну Вашу руку.
Далі буде. Неодмінно. Упевнений.
