Все буде Україна

Онкологія – хвороба не смертельна

У своїй ще не перекладеній у нас книзі Ле Шан висловлює думку, яка може видатися на перший погляд парадоксальною і навіть дещо насмішкуватою, хоча вона – підсумок його тридцятирічної лікарської практики: ОНКОЛОГІЯ – хвороба не смертельна. Більш того, це захворювання є доленосним моментом у житті людини, в тому сенсі, що у неї з’являється можливість здійснити те, про що вона завжди лише мріяла. Услід за цим настає одужання.

Ле Шан впевнений, що рак безпосередньо пов’язаний з тим внутрішнім станом, в якому перебуває людина. І якщо людина з якихось причин перестає бачити в своєму житті сенс, то реакцією його організму на це заперечення життя може стати рак.

Особливо часто, зауважив Ле Шан, рак буває у тих людей, які спочатку вели дуже активний спосіб життя, а потім під тиском обставин «склали крила». Саме ці факти переконали лікаря, що рак – це поворотний момент в житті людини, коли потрібно зробити вибір: померти або змінитися, щоб піти іншим шляхом. Якщо ж у людей відновлюється інтерес до життя, рак, зазвичай, перестає їх турбувати.

Схожими міркуваннями ділиться в своїх книгах Берні Сігел. У більшості випадків, підкреслює він, варто лише нагадати про можливу близькість смерті, щоб людина відкрила в собі неймовірні здібності і буквально кинулася їх застосовувати – просто тому, що «часу більше не буде».

Люди часто говорять: «Я ненавиджу свою роботу», «Я ніколи не хотів бути інженером», «Професія юриста не для мене, я завжди мріяв стати музикантом», «Моє сімейне життя вбиває мене», «Колись прийде і моя зоряна година”. Коли вони дізнаються, що невиліковно хворі, то багато кажуть: «Через рік я помру. Краще я робитиму те, що мене тішить. Я виправлю своє сімейне життя. Я нарешті поїду до Єгипту і доторкнуся до пірамід, адже я про це мріяв все життя. Я буду грати на скрипці. Я напишу свою книгу».

Через рік вони кажуть: «Знаєте, а я ж не помер. Лікар каже, що моя пухлина зникла. Дивно, що ж сталося?» Насправді вони здогадуються, що сталося: вони не померли, тому що почали жити.

Отже, якщо ви відчуваєте, що життя не приносить щастя, то негайно змініть його, хоча б лише для того, щоб не захворіти. Сігел вважає, що така поведінка – це неодмінна умова довгого здорового життя. При цьому він розуміє, що кардинально змінити життя не завжди можливо. Наприклад, у людини може не бути грошей, щоб з північного містечка виїхати жити до моря. Але Сігел пропонує кожній людині знайти власний спосіб максимальної самореалізації, а для цього перш за все потрібно навчитися любити світ. Можна залишитися на колишній роботі, але при цьому навчитися бути щасливим. Вся справа у внутрішньому переконанні.

Любов важлива сама по собі, любов як спосіб життя, безумовна любов: любити – це віддавати, нічого не чекаючи натомість. І через деякий час людина відчуває, що кращої за неї немає. І коли мені кажуть, зауважує Берні Сігел: «Я любила, але мій коханий відмовив мені у взаємності», я посміхаюся і відповідаю: «Я маю на увазі інше. Ви рахуєте години, віддані коханим і чекаєте, щоб вам їх повернули. Але це абсурд. Перетворюючи стосунки на важкий обов’язок, ми накопичуємо образи, які нас і вбивають».

Людина, у якої не все виходить в житті, яку переслідують хвороби, повинна сприймати мінливості долі як вказівну руку. І з цієї точки зору, може необхідно говорити про «правильні помилки», «щасливий розлад»? Невдачі здатні навчати, отож людині, яка довела вас до гніву, можна сказати: «Дякую за те, що ви мене вигнали з роботи… не погодилися стати моєю дружиною… відмовили мені в посаді… Моє життя змінило напрямок і я знайшов його сенс і щастя».

Чим краще ми розуміємо себе, тим менше ми осуджуємо світ. Берні зауважує, що діти нікого не судять і живуть тільки почуттями. Якщо ви попросите дитину намалювати те, про що вона мріє або ким хоче стати, коли виросте, вона негайно це зробить. Але якщо запропонувати те ж саме дорослому, він скоріш за все відповість: «Краще відкласти тест на тиждень, щоб я ще раз гарненько обдумав, чого я хочу від життя». На своїх семінарах Сігел часто дає запитання слухачам: «Якщо я зараз зроблю кожного з вас щасливим, що ви будете робити далі?» Більшість дорослих не знають, що відповісти. Ми не звикли бути щасливими, але ж саме для цього ми і народжуємося. Щаслива людина завжди здорова.

У кожного з нас є своє призначення і свої мрії, що здаються нездійсненними. Часом ми все життя придушуємо своє прагнення до щастя. Змінюючи життя, ми одужуємо.

Випадок з хворим Ле Шана, якого звали Роберт – прекрасний приклад.

Він був хорошим фахівцем, не скаржився на здоров’я, але в 65 років вирішив піти на пенсію. Роберт був упевнений, що вільний час він приділятиме онукам. Але його син розійшовся з дружиною і онуків відвезли в інше місто. Життя для Роберта втратило сенс. Він нічим не займався, байдуже блукав по домівці, відчуваючи байдужість, втому і апатію. Здоров’я його різко погіршилося і незабаром він дізнався про невтішний діагноз – рак.

Невідомо, яким стало б життя Роберта, але він зустрівся з лікарем Ле Шаном. З перших же бесід Роберт зрозумів, що він втратив основний стимул в житті. Сеанси психотерапії виявили ще один майже забутий його інтерес до політики. Ле Шан порадив Роберту вступити в організацію, що займається соціальними проблемами. Спілкування з новими людьми, нові обов’язки повернули йому колишню активність, а з нею і свіжі сили. Щоб підтримувати себе у формі, Роберту довелося зайнятися спортом. На бесіди з лікарем у нього тепер просто не залишалося часу. Пухлина зупинилася в рості, а потім зникла.

Інший приклад з практики Ле Шана. Наталі народилася і виросла в Бразилії і дуже любила свою країну. Але після заміжжя вирішила переїхати до Лондона. Її чоловік – поет, чиї вірші ніхто не публікував і дві дочки, які мріяли стати актрисами, мали б в Лондоні більше можливостей для творчого зростання і кар’єри. Щоб дати дочкам освіту і дозволити чоловікові весь час присвячувати поезії, Наталі влаштувалася на роботу не за фахом. Їй довелося займатися справою, яку вона не любила. Щоранку вона з небажанням вставала і, перемагаючи себе, вирушала на роботу. Все її життя було зайняте турботами про сім’ю і вона робила все механічно, забувши про себе.

У 49 років у Наталі був виявлений рак грудей з великими метастазами. Прогнози були сумні. Як до останньої надії, вона звернулася до Ле Шана. Після довгої розмови Ле Шан сказав: «Навіщо вашому організму боротися за життя, якщо життя приносить вам тугу і сірі будні, якщо ви давно забули про себе? І якщо ви скоро помрете, то ваші рідні вирішать свої проблеми самостійно, без вас. Отож, чи не краще скористатися останнім шансом, який пропонує вам життя: на деякий час забути про проблеми інших і зосередитися на собі? Десять років тому ви зробили помилку, отож виправте її зараз».

І Наталі поїхала до рідної Бразилії. Вона ходила босоніж по пляжах, купалася в морі. Вона влаштувалася на роботу і знову почала вчити маленьких дітей, яких дуже любила. І якщо раніше ліки і дієта не допомагали, то тепер вони дали прекрасні результати. Наталі стала одужувати. На подив самої жінки виявилося, що як тільки її чоловікові та дочкам довелося самостійно вирішувати свої проблеми, вони успішно з ними впоралися.

У кожної людини, вважає Ле Шан, є на Землі своя справа. Коли вона виконує її, то її здатності використовуються максимально і людина отримує величезне задоволення від життя. Якщо ж вона знаходиться не на своєму місці, життя не приносить радості цій особі. В цьому випадку, навіть якщо життя зовні забезпечене, реакцією на нього може стати рак.

Рак – це останнє попередження

Численні приклади, які наводив Ле Шан у своїй книзі, доводять справедливість старої істини: ніколи не пізно починати все спочатку. Але в деяких ситуаціях змусити згадати про це може лише рак. Рак – це останнє попередження, яке спонукає людину згадати про своє призначення, звільнити свої бажання і тоді організм сам знаходить сили для боротьби, мобілізує всі свої захисні механізми. Радість і свобода у власній реалізації – найсильніші ліки.

У кожного з нас є своя мелодія життя, мотив, який звучить в нас від народження. К. Юнг говорив, що майбутнє несвідомо готується задовго до того, як воно настає. Але часом ми свідомо приглушуємо цей мотив, соромлячись його простоти або навпаки, незвичайності звучання, і підлаштовуємось під всіх, пригнічуючи свої бажання і можливості. Але будь-який інструмент ламається, якщо довго витискати з нього не властиві для нього звуки.

Коли виявлено злоякісну пухлину, хворому стає не важливо, чим викликане його захворювання: неправильним способом життя чи тим, що він довгі роки забував себе заради сім’ї або суспільства. Єдиним значущим в цей момент стає можливість вижити.

Але рак, на думку Ле Шана, ставить умову: жити далі можна тільки щасливо.

Ще один приклад з його практики. У Марії була гарна робота, багато друзів і всі люди вважали, що вона досягла успіху в житті. І раптом у неї виявили рак. У першій же бесіді з Ле Шаном Марія з’ясувала, що все життя її пригноблювали дві обставини: те, що вона ніколи не була заміжня і не мала дітей, яких дуже любила, і реакція колег на цей факт. Вона знала, що вони вважають її старою дівою і дуже через це переживала.

Ле Шан попросив Марію згадати найщасливіший час її життя. Це були роки юності, коли вона працювала викладачем в школі для дітей-інвалідів. Тоді Ле Шан запропонував Марії вступити до педагогічного коледжу. У сорок з лишком років стати студенткою, та ще з таким серйозним захворюванням? Ле Шан наполягав і Марія погодилася. Навчання давалося їй легко, а час, який вона проводила серед молоді, приносив їй радість. Екстерном вона закінчила навчання і почала викладати, а ще через рік відкрила свою школу для дітей-інвалідів. Марія була щасливою і допомога лікаря їй стала не потрібна: вона забула, що у неї колись був рак.

Дуже часто люди, хворі на рак, не знають, в чому полягає їх призначення і що може зробити їх щасливими. У таких випадках Ле Шан пропонує згадати російську казку про золоту рибку, яка готова виконати будь-яке бажання. Але треба поспішати – зараз вона махне хвостом і більше не з’явиться ніколи. Подумайте, про щоб найбільше вам хотілося попросити її?

Можна уявити собі, що ми щойно народилися і все життя попереду. Чим би ми хотіли займатися? Де і як жити? Спробуйте згадати найщасливішу мить свого життя. Хтось, озираючись назад, скаже, що він ніколи не був щасливий. Але ж були хвилини, години, місяці, коли ви відчували щиру радість. Згадайте, що саме принесло вам цю радість і постарайтеся відтворити її у своєму житті. Так Ле Шану вдалося повернути до життя багатьох безнадійних з точки зору медицини ракових хворих. Траплялося, що пухлина не зменшувалася в розмірах, але зате зупинялася в зрості й більше протягом довгих років життя не турбувала хворого.

До речі, Сігел спочатку не був щасливий і задоволений своєю кар’єрою хірурга. Він любив малювати і одного разу намалював свій автопортрет, зобразивши себе в ковпаку, масці і довгому халаті. І тоді він зрозумів, що інтуїтивно сховався від людей і від життя, яке його не задовольняло. І ще він постійно замикався в собі, бо думав про людей, яких був не в змозі врятувати, застосовуючи тільки ніж і скальпель.

Але якось, потрапивши випадково на сеанс з психотерапії, він зустрів свого пацієнта, хворого на рак. У відповідь на здивування Сігела, що той займається таким видом лікування, пацієнт відповів: «Вільний від відвідувань вашої клініки час мені порадили проводити на таких сеансах. І знаєте – допомагає!» Сігела осяяло: «Саме це необхідне людям!»

Він став організовувати групи людей, щоб допомогти їм створювати позитивний настрій в емоціях і пробудити захисні сили організму для боротьби з раком. Шість годин на тиждень він веде три групи ракових хворих – по дві години занять із кожною, і так десять років. І бачить, що щойно його слухачі починали жити відповідно до своїх мрій, вони видужували, а ті, хто, здавалося б, був приречений, продовжували жити і відчували себе все краще.

Серед цих ракових людей були і ті, кого Сігел оперував сам. Ось уже десять років вони живуть без найменших ознак цього захворювання – просто тому, що вони цінують кожен свій день і радіють життю. Кожен з цих пацієнтів свого часу сказав собі: «Припустимо, що через півроку я помру. Що ж, отже, в цей момент, вже зараз я повинен почати жити».

І коли одного разу Сігел телефонує до них, вони кажуть: «Так, я живий. Я просто почав жити і тому не помер».

Пише - .tutkatamka.com.ua