Порція відмінного одеського гумору
• — Монєчка, дорогий, скажи, а ти пам’ятаєш, коли ти вирішив на мені одружитися? — Звичайно, пам’ятаю! Коли дізнався, що ти продала букет, який я подарував, я одразу зрозумів: ти саме та жінка, яка потрібна мені!
• — Соломон Маркович, шо таке зрілий вік? — Це період між кінцем ілюзій молодості і початком галюцинацій старості.
• — Абрам, чому ви не купите автомобіль? — А навіщо? Коли мені добре, мене возить поліція, а коли погано — швидка допомога.
• Роза Марківна стояла перед входом до супермаркету і тихо шепотіла: «Господи, допоможи мені купити тільки те, за чим прийшла…»
• — Беня, я гарантую вам, шо через п’ять років ми будемо жити краще, ніж у Європі! — А шо у них трапиться?
• — Отже, Сара, ваша дієта: одне яблуко, одне яйце і сир. — Ясно, лікарю, це до або після їжі?
• — Сара, ми з тобою одружені перший день, а вже сваримося… — Я два роки чекала цього дня!
• «Береженого Бог береже», — подумав Мойша, коли у нього закінчилися чорнила в ручці під час реєстрації в рагсі.
• — Сарочка, шо ви мене за дурня тримаєте?! — Так я до вашого дурня і не доторкалася!
• — Мама, не те щоб я не радий вас бачити, просто таки не встигаю за вами скучити…
• — Моя Люся вічно ниє: «Мені нічого носити, мені нічого вдягти!» — Ой, Фіма, я тебе благаю! Дай їй мішок картоплі, і нехай собі носить!
• — Самуїл Маркович, ви сильний, ви впораєтеся! — Якове, я розумний: я таки навіть не візьмуся!
• Одесса, ринок: — Мадам, скільки коштує ваша курка? — 40 гривень. — А так, щоб я не думав за вас погано?
• — Циля, в тебе хоч крапля совісті є? — Тобі шо, таки накапати?
• — Скажіть, і шо я таки буду мати за свою безкорисливість?
• — Здрастуйте, Семен Абрамович! Як життя? — На життя, звичайно, не вистачає, але, слава Богу, похорон нам теж не по кишені…
• — Фірочка, і де ви були? Шо-то давненько вас не бачила! — Та по роботі в Італію їздила. — З вами хоч не зустрічайся: вічно зіпсуєте настрій!
• — Ой, Рабинович, заходьте ще! Без вас потім так добре!
