До сліз: українка розповіла, чому хоче жити лише в Україні
“Довго думала писати про це чи ні, але мушу поділитися. Бо тепер точно знаю відповідь на запитання, чому хочу жити в Україні. Коротка передісторія для тих, хто не чув. Пропала дитина. 4 рочки.
Біля лісу в Петранці. В минулу суботу. У 10 вечора почула на заправці цю історію. Не дуже звернула увагу, не перепитала, чомусь зрозуміла, що дитину вже знайшли. Потім почалися пости і повідомлення в фейсбуці. У 12 ночі прочитала, що Oleksandr Sokolovskyi бере на себе організацію. Хто хоче — приєднуйтеся.
Ліс в 1 ночі темний і стpaшний. Але, як тільки уявляєш, що там маленька дитина, — перестаєш боятися. Робиш перший крок, потім другий, третій. З боку Петранки ліс прочісували місцеві. Калушани пішли з боку Грабівки, розділивши територію на квадрати. Ніч почала перетворюватися на тpилер. То хтось сказав, що наткнувся на дикого кабана.
Пізніше, коли почало світати, побачили слід від, найімовірніше, лапи вовка. Хтось бачив ще звечора худу лисицю з голодними очима. Дитина могла бути де завгодно: втомилася в лісі і заснула/її викpaли/тварини/водойми. Лісів навколо — не 2 метри, і площа, куди дитина могла теоретично зайти, збільшувалася з кожною хвилиною. Але була надія! Люди приїжджали і приїжджали, в фб — збільшувалася кількість репостів, повідомлень, закликів до спільних молитов тих, хто не міг бути на місці події.
Здається, пропажа дитини сталася всюди: у кожному дворі, під’їзді, фейсбуці, на кожній вулиці і в очах. Люди палили вогнища. Прочісували ліс. Але це була ніч. Ніхто не знав, скільки насправді людей. Коли вийшли на поляну з боку Петранки, був вже ранок, близько 6.
І — ШOК — півполя людей. Знайомі і незнайомі. З Петранки, Івано-Франківська, Рожнятова, Галича, Рогатина. Навіть — з Тернопільської області. З Тер-но-піль-ської! Коли почало світати, Oleksandr Sokolovskyi подзвонив, що побачив дитячий слід. Слід був близько до того місця, де собаки знайшли машинку дитини.
Далі — happy end. Хлопчик знайшовся! Це була дуже сумна і тривожна ніч.
Це був радісний ранок. Сотні людей шукали одну дитину в лісі. Сотні незнайомих між собою людей, котрі ніколи не знали ні дитини, ні батьків дитини. А дехто — взагалі і лісу. Шкода, що дитина загубилася. Щастя, що її знайшли.
А разом з дитиною кожен з нас знайшов віру в людей.
Подзвоніть тим, кого любите,
Обніміть дітей, якщо маєте.
Нікого не губіть в цьому житті.
Зробіть перший крок — далі не стpашно.
І, якщо хтось буде питати, чому Україна — найкраща країна, можете розказати цю історію.
Автор – Тетяна Грегораш
