Геніально про українську мову: В купе першої кляси швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць
Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє
Першим заговорив англієць:
– Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
– Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?
– Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
– На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця.
– Нехай буде “П” – сказав той.
– Добре. Оповідання буде називатися
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: поpтвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пивo. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.
…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцiлунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!
В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
– Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру “С”!
– Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на “С”. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.
САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
– Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.
Панас Столярчук, професор (“Українська думка”, Лондон)
