“Я – сирота, мене всі жаліють, тому мені будуть купувати все найкраще”: Прийомна донька стала дорожча рідної
Краєм вуха я чула, як батьки говорили про те, що дівчинку віддадуть в дитбудинок. Тоді я переживала за долю сестри не менше, ніж батьки.
А через якийсь час мене чекав сюрприз: Мама покликала мене до себе і пильно подивилася в очі.
– Анютj, ти ж давно мріяла про сестричку, чи не так?
Я мало не запищала від захоплення, подумавши, що в нашій родині з’явитися дрібненький малюк, як у Ірки з п’ятого поверху братик. А мама продовжила:
– Дочкo, ти ж не хочеш возиться з маленькою дитиною, прати пелюшки, годувати з ложечки, напевно ти хотіла б сестричку дорослішy?
І тут я зрозуміла, що вона говорить про Віру.
– Ми одна сім’я, тому не можемо кинути дівчинку в біді – сказав батько, – відтепер вона буде твоєю сестрою, і я впевнений, що ви станете кращими подругами.
Віру привезли через кілька днів, до цього дня ми з батьками провели в моїй кімнаті велику роботу, зробили перестановку, додали ліжко, купили їй одяг, привели в порядок всі іграшки.
Мені сказали, що все в кімнаті відтепер спільне, навіть деякі сукні ми будемо носити по черзі. Я не протестувала, навіть подарунок сестрі приготувала – мою улюблену ляльку, найкрасивішу.
Віра обережно переступила поріг нашої квартири, побачивши мене, зміряла пронизливим насупленим поглядом і відвернулася. Тоді то я й зрозуміла, що ніякої дружби між нами не буде.
Весь наступний тиждень вона відмовлялася йти на контакт, поводила себе так, ніби ми винні з смepті її матері. А тепер ми зобов’язані компенсувати їй втpaту. Батьки просили мене не ображатися на неї, мовляв обвикнется нехай трохи, потім все налагодиться.
Нарешті Віра ожила, стала називати батьків мамою і татом, перетворилася на звичайну дитину, та ось тільки з мерзенним характером. Вона могла заявити мені:
– Сьогодні я буду спати з ведмедем!
– Так ти дві ночі його вже забираєш, сьогодні моя черга!
– Ну і що, він був твій до мого приїзду, тепер буде навпаки!
Потім слідувала сварка, приходила мама розбороняти нас, в очах батьків Віра була недоторканною, зі мною потихеньку переставали рахуватися, а Віра швидко збагнула наскільки вигідне її становище.
Усе найкраще діставалося їй. Іноді у нас з нею траплялися бійки, звичайно ж поки батьків вдома не було.
– Я – сирота, – любила повторювати вона – мене всі жаліють, тому мені будуть купувати найкращі іграшки!
Одного разу вона зіпсувала мою стінгазету, а я взяла і сказала, що мама і тато скоро відвезуть її назад в дитячий будинок. І я переконливо розповіла, що чула від батьків. А вони дійсно днями перешіптувалися про те, що поквапилися, взявши дівчинку в сім’ю.
Віра надула щоки і кинулася до дверей. Її не було до пізнього вечора, а потім батьки знайшли її в парку, на лавці, вона годувала голубів.
Покарали мене суворо. Потім позбавили солодкого й іграшок. Бачили б ви, як вона раділа! З цього моменту вона відчула себе господинею в будинку, здатною керувати батьками. Моїм же словами ніхто не вірив.
Так ми і росли, сестра на перших ролях, ласкава і улюблена, я на друге – шкідлива і заздрісна. Навіть уроки мені доводилося робити за неї, так як вчилася вона погано.
Я сподівалася, що з віком наші відносини зміняться, але не вийшло, занадто багато образ накопичилося на батьків.
А потім я вступала до інституту і недобравши кілька балів попросила батьків оплатити моє навчання на комерційній основі. Але батько не погодився витрачати на мене такі гроші. Довелося мені вчитися заочно, туди я потрапляла на бюджет.
Яким же було моє здивування коли батьки оплатили навчання сестрі на тому ж факультеті!
Мама спокійно сказала тоді:
– Не порівнюй! У тебе є мізки, ти могла б спокійно вступити і вчитися. У Віри погані здібності, не позбавляти ж її вищої освіти якою ж злою і заздрісною ти виросла!
Як же я образилася на них всіх після цих слів, батьки своїм благородством зіпсували мені дитинство.
Я пішла з дому, зняла кімнатку у самотньої бабусі на зароблені гроші і вирішила припинити спілкування зі своїми родичами, та й вони самі не горіли особливо бажанням.
Від подруг я дізналася, що Віра вийшла заміж, батьки зіграли пишне весілля, мене, природно, ніхто не покликав. Крім того взяли квартиру для молодих в іпотеку.
У мене більше не залишилося сил ображатися, нехай живе, як хоче. Хоча, якщо я коли-небудь зберуся заміж, навряд чи батьки і копійку зайву на мене витратять, добре, якщо вони взагалі коли-небудь згадають, що у них є дочка.
