“Мені набридло бути нянькою твоєму синові! Він дypний і неcлyxняний! Вибирай, або я, або цей хлопчисько!” – кричала дружина і це було не найгірше
З Дашею ми одружилися півтора роки тому. Вона була хорошою доброю жінкою і характери наші начебто зійшлися цього разу. Дружина не опиралася моєму спілкуванню з сином, брала його. У вихідні, коли Владик жив у нас, ми всі разом ходили в парк на атракціони або в кіно.
Якось раз мені подзвонила колишня дружина і попросила взяти сина до себе на час її відрядження, днів на десять. Я із задоволенням погодився, мені б взагалі хотілося забрати дитину на завжди, але мати є мати. Про цю новину я повідомив Даші. Вона кивнула, але в вираженні її обличчя я помітив якесь невдоволення.
Владик теж радів, що так довго житиме зі мною. Але довелося пояснити синові, що мені потрібно буде ходити на роботу в ці дні, а з ним буде сидіти Даша, вона була у відпустці в той момент.
Щовечора я, повертаючись додому, приносив щось смачненьке і ми проводили час за іграми. Через кілька днів я помітив, що син став якийсь дивний, але на питання про те, що з ним відбувається, Владик знизував плечима і відповідав, що все добре.
У п’ятницю я звільнився значно раніше, ніж звичайно і поспішав додому, щоб встигнути відвести сина і дружину на новий мультфільм в кінотеатрі. Прийшовши додому, я застав стpaшну картину: Даша стояла над Владиком з ременем, а той тремтячими руками складав якісь іграшки в коробку. При цьому моя дружина сильно кpичала і всіляко обзuвала сина.
– Даша, що відбувається?
– Мені набридло бути нянькою твоєму синові! Він дypний і неcлyxняний! Вибирай, або я, або цей хлопчисько!
Дружина покинула ремінь і пішла в спальню, голосно грюкнувши дверима.
Владик кинувся до мене і розплакався. Як я не старався, син так і не розповів мені наскільки часто таке трапляється, але я і сам все зрозумів, це пояснювало дивний стан мого хлопчика.
Даша виглянула зі спальні з питанням:
– Ну що? Вибрав?
– Ти серйозно?
– Серйозніше нікуди!
– Тоді я вибираю сина.
Дружина трохи розгубилася і спробувала відступити, але я сам зібрав її речі і виставив в передпокій. Даша, спостерігаючи все це розплакалася і сунула мені в руку якийсь папірець. Розгорнувши його, я зрозумів, що це медичний висновок. У ньому було написано, що моя дружина ніколи не зможе мати своїх дітей.
Відірвавши свій погляд від аркуша паперу, я побачив картину, яка вразила мене: Даша сиділа на підлозі і ревіла, а Владик стояв поруч, гладив її по руці і умовляв заспокоїтися, дружина раптом різко обняла мого сина, і зі словами «пробач мене, будь ласка» і заридала ще сильніше.
Я зрозумів, що ця поведінка Даші – нервовий зрив. Але навіщо було зриватися на дитину, можна було просто поговорити. Телефонний дзвінок повернув мене в реальність, дзвонила Наташа. Тепер вже ридала вона: її відправляли на стажування в іншу країну аж на три роки і вона не знала, як їй вчинити, брати Владика з собою було не можна, а роботу втрачати їй дуже не хотілося.
Я прикрив слухавку рукою і запитав у Даші:
– Ти згодна стати мамою Владику на цілих три роки?
Від сліз Даша не могла говорити, але відчайдушно кивала і ще міцніше обіймала мого хлопчика. Я повідомив Наташі про наше рішення.
Через три роки Наташа не повернулася, вона вийшла заміж за іноземця. Владик відмовився переїжджати в іншу країну, захотів залишитися з нами, але кожні канікули відвідує маму.
