Що насправді заважає нам молитися?
Однак як часто нам щось заважає молитися, щось і хтось? Ми втікаємо, шукаємо відповідного місця і накінець розуміємо, що молитися нам заважаємо ми самі.
Молитва – це завжди бuтва з лінощами, рутиною тощо. Молитва – це зустріч, обмін любов’ю між людиною і Богом, і Бог цього дуже потребує.
Важко, погодьмось, пригадати собі бодай одну спільну молитву, наприклад Літургію, від початку до кінця. Не думали, що нас чекає поза храмом. От, власне, самі ми собі заважаємо. Іноді можна почути думки, що часу і так бракне – навіщо стільки молитися, навіщо щонеділі тратити час на Літургію?
І багато з тих, хто так думає, не мають справді часу ні для Бога, ні для себе. У молитві головне – витривалість. І ми учні на дорозі молитви. І наше життя має бути суцільною молитвою, прагненням молитви. Дуже добре це прагнення розвивається, коли нам чогось потрібно – ми тоді не жаліємо часу на молитву.
А де ж я був вчора, місяць тому, рік? І одразу приходить розчарування: Бог мене не слухає! Але ж чому Бог має слухати тебе тут і зараз, ти мав час і спільні теми з Богом до цього? Насправді Бог слухає і відповідіє: я люблю тебе, але хочу бачити тебе трішки кращим.
Молитва починається з бажання. Коли ми любимо Бога – будемо молитися. І тут не можна розлюбити. Любов або є або немає. Молитва – це більше, ніж розмова.
Це щось значно більше. Є тiлесна молитва – слова, які промовляємо, є розумова молитва – коли ми розважаємо, молитва серця – коли ми пропускаємо її через своє серце. Щоби нам були зрозумілі книжні молитви – в них треба увійти, вникнути. І це непросто, але дуже важливо! Особливо важливо розуміти контекст кожної молитви щоби сприймати її.
Приватні молитви також мають велике значення. Але ми завжди в молитві хочемо багато говорити, а Бог хоче щоби ми слухали. Літургійні молитви – молитви спільноти в Божому храмі мають неоціненне значення, коли всі збираються, щоби свідчити, прославляти і слухати Господа. Всі ми знаємо молитву “Отче наш”.
Але чи не тому ця молитва часто відмовлюється поспіхом і механічно. А спробуймо взяти цю молитву і прочитати, вдумуючись у кожне слово. Ми самі заважаємо собі молитися. Кажемо, що не можемо молитися. Але чи так це?
Ми можемо молитися щохвилини. Нам не обов’язково говорити Богові, достатньо Його слухати. Можна завжди “списувати” свою невдалу молитву на тисячі подразників, які не дають нам бути в тиші. Але насправді молитва стає щораз кращою, якщо ми всуціль довіряємо Богові.
Якщо ми стоїмо в церкві і нас відволікає буквально усе – то де наша тиша? Тиша для молитва має бути внутрішньою. Тоді діти не заважатимуть нам у храмі.
Якщо є відчуття, що не хочемо молитися – це значить, що це чудова нагода розпочати молитись по-справжньому, відкрити для себе справжній смак молитви. Бо за кожною темрявою йде світло.
Тетяна Трачук
