Священики попереджають: Не робіть цього в церкві, щоб не мучитися потім усе життя
А нещодавно я побачила жiнку, яка приклала до iкони лише палець. “А раптом заражусь чимось?” — вiдповiла вона на мiй здивований погляд. I справдi, то ж сотнi людей за день торкаються губами святинь! Хтозна, чи вони здоровi.
Наскiльки гiгiєнiчно цiлувати iкони, хрести, мощi святих? Хто, та як має дeзiнфiкувати їх?
Про це розпитуємо отця Тараса Коцюбу.
— Чи обов’язково для вшанування прикладання до iкони?
— Нi, немає жодного канону, який би вказував на те, що у храмi обов’язково потрiбно поцiлувати iкону. Це традицiя, i люди так вчиняють зi своєї вiри та внутрiшньої потреби. Дехто засуджує страх людини заразитися якоюсь iнфeкцiєю пiд час прикладання до iкони. Мовляв, виходить так, що людина говорить про вiру в Бога, але боїться Богу довiритись.
Утiм це маловiр’я i рацiоналiзацiя духовних речей. На це не варто зважати
— Часто в церквах бiля iкон ставлять хусточки…
— Справдi. Але її призначення — не дeзiнфекцiя. Жiнки до храму часто фарбують губи помадою i цiєю хусточкою витирають слiд, який пiсля них залишається на iконi чи хрестi.
У Божому храмi люди торкаються губами не лише iкон, а й ложечки, якою священик роздає Святе Причастя, i пензля, яким здiйснюють миропомазання. Навiть на Водохреще, коли освячують воду, десятки людей п’ють її з однiєї чашки, i нiхто не задумується про гiгiєну.
Рiч у тому, що багато християн вiрять: Божа благодать дiє через освяченi речi й не може зашкодити.
— Утiм протирання iкони дeзiнфeкцiйним засобом не є грiхом, так?
— Звiсно. Якщо людина принесе свою хусточку i навiть вмочить її в дeзiнфекцiйний засiб та протре iкону перед цiлуванням, нiхто не має права її засудити.
Так, деякi iншi парафiяни можуть вважати це дивацтвом або слабкою вiрою. Але це лише пустi слова.
— А яка закордонна практика?
— У Сполучених Штатах Америки ще в 90-х роках минулого столiття звичною практикою було, як священик брав бiлу або червону хусточку, вмочав у спирт та протирав скло, яким покрита iкона.
Водночас у США та Європi поширена й iнша практика — вiряни, замiсть торкатись святинi губами, цiлують свiй палець i прикладають до образа. Нашi заробiтчани, якi повертаються додому i звикли до такого вшанування iкон, привозять цю традицiю з собою.
