Все буде Україна

За його словами, фільм яскраво демонструє, як радянська влада створювала міф навколо постаті одного з головних борців за незалежність України початку ХХ сторіччя.

– Зйомки фільму про Петлюру стали для мене певним чином несподіванкою, такою собі імпровізацією.

10 років тому я вперше приїхав до Парижа, і мої приятелі влаштували мені екскурсію центральною частиною міста. Ми опинилися на вулиці, де досі є старовинний ресторан, куди Симон Петлюра свого часу часто приходив обідати. Мені розповіли, що саме тут 25 травня 1926 року біля виходу на нього чекав Самуїл Шварцбурд (Шварцбард), який і випустив у Петлюру сім куль. Уся ця атмосфера, цей ресторан, ця вулиця… Я дуже яскраво усе собі уявив, просто побачив цю сцену і досить емоційно все сприйняв.

За півроку мене знову запросили до Парижа і я знову прийшов на цю вулицю, зайшов в цей ресторан. Мене просто почало тягнути в це місце. Я також ходив у квартал, де в невеличкому готелі жив Петлюра.

Одним словом усе це мене дуже зацікавило і я почав багато читати: про нього і про ті дуже драматичні часи. Режисер стрічки Олесь Янчук зізнається, що ідея зняти фільм про Петлюру прийшла до нього випадково.

– Сценарій готували шість років. Чому так довго і які історичні документи при цьому враховувалися?

– Ми спирались переважно на якісь спогади, мемуари, наукові роботи істориків про Петлюру. Це досить специфічна література: вона цікава, якщо ти зацікавлений цією темою, але вона не художня. Саме тому, переформатувати оцю масу історичного матеріалу і фактажу в сценарій для художнього фільму, було дуже непросто. Ми мали шукати якісь хід. І ми його придумали. Ним став художній прийом щоденника.

– Чим він особливий?

– Завдяки щоденнику ми можемо повертатися через спогади у ті часи, коли була Українська Народна Республіка, в ті досить драматичні визвольні змагання, які тривали тоді на території України.

Прийом, використаний нами у фільмі, є моментом так званої художньої правди. До того ж Петлюра колись був журналістом і, очевидно, багато писав. І хоч його упорядкованого щоденника немає, утім були певні записи, тож такий щоденник у нього міг цілком бути.

Таким чином ми охопити період довжиною фактично у 10 років: від 1917 по 1927 рік. За словами режисера фільм переносить глядача у непростий період українських визвольних змагань.

– Яким побачить Петлюру глядачі Вашого фільму?

– Вони побачать Петлюру з різних сторін. По-перше, як головного отамана УНР, українського війська, як вояка, як державника, як українського патріота. А, по-друге, як чоловіка і батька, адже у фільмі є його дружина і донька.

– Чи легко було обрати актора на цю роль?

– Ні, було дуже складно. По-перше, я надзвичайно хотів, щоб актор, з одного боку, був максимально схожий на реального Петлюру, а з іншого – мав гарні акторські якості.

Це вже традиція: якщо я роблю фільм про якусь відому постать, чи то про Романа Шухевича, чи то про митрополита Андрея Шептицького, чи то про Степана Бандеру, то завжди глядачі засвідчують, що актор схожий. І не тільки глядачі, але і родичі. Тому це для мене своєрідний іспит.

Так, наприклад, було з фільмом «​Нескорений»​: на прем’єру у Львові прийшли родичі Романа Шухевича і зв’язкові, які з ним працювали, і всі сказали, що головний герой був надзвичайно схожим.

Тому так само мені хотілося вгадати з актором який мав виконати роль Симона Петлюри. Загалом у нас було 5 кандидатур, при чому всі – більш-менш схожі. Але ми зупинилися на Сергієві Фролову з Одеси.

– Завдяки радянській, а потім і російській пропаганді навколо постаті Симона Петлюри є чимало міфів. Ви розвінчуєте їх у фільмі?

– Звичайно! Ми навіть показуємо, як ці міфи створювалися. Це була операція, розроблена чекістами, щодо знищення Петлюри.

Коли Петлюра емігрував, він фактично став прем’єр-міністром українського уряду в екзилі і багато з тих, хто емігрував разом з ним, очікували, що невдовзі повернуться до України, що Україна повернеться і знов устане незалежною. Але коли було знищено Петлюру, то була знищена надія на повернення незалежної України.

– Чи відкрили Ви для себе щось нове про Симона Петлюру, коли працювали над фільмом?

– Так, до роботи з фільмом я фактично знав по Петлюру небагато. Знав хто він, не вірив в ці міфи, які, дійсно, спрацювали на десятки років, коли радянська пропаганда зробила з Петлюри погромника, антисеміта і бандита, але це було зовсім не так і якраз усе це в нашому фільмі можна побачити.

– А як ставитесь до критиків, які, наприклад, говорять про те, що костюми у Вашому фільми про Петлюру є недолугими?

– У нас було три досвідчених художники по костюмах. Ми мали купу матеріалів і фотографій, хроніку уважно вивчали, відвідували музеї, де є всі ці однострої. Тому я на цю критику досить спокійно реагую.

– У скільки Вам обішовся цей фільм?

– Загальний бюджет стрічки був 48 мільйонів гривень. Половина цієї суми – була підтримкою Держкіно. Решта – це кіностудія (вона виступила як партнер, надавши павільйони, костюми, зброю, транспорт), а також світове українство (наприклад, США, Канада чи навіть Австралія), яке пітримало нас, зібравши 10 відсотків від загального бюджету фільму.

Але як кінорежисер з досвідом у 35 років, хочу сказати, що на такі роботи повинно бути державне замовлення, тому що шукати оці 50 відсотків надзвичайно важко. Особливо сьогодні і особливо з нашими нинішніми законами, коли немає закону про меценатство, хоча він має бути негайно прийнятий.

– Ви знімали свій фільм лише в Україні чи і у Франції теж?

– Я багато разів обходив уздовж та впоперек вулицю Расін і кожного разу я приходив до висновку, що тут неможливо знімати, бо вона страшенно перенасичена автомобілями, частина з яких постійно запаркована, а інша – постійно рухається. В результаті ми її повністю збудували в нашому першому павільйоні, які є найбільшим в Європі. Ми навіть дві вулиці збудували.

Наша декорація була дуже зручною, вона була досконалою. Ми навіть показували її нашим французьким колегам, які під час цих зйомок приїхали на кіностудію ім. Олександра Довженка з пропозиціями щодо інших питань. Вони були приємно здивовані побаченим.

Хоча потім ми таки поїхали в Париж і навіть зняли там кілька епізодів, зокрема, і на вулиці Расін, і в ресторані. Дуже важливо було зняти їх саме тут. Це надало фільму необхідну атмосферу.

Хоча деякі епізоди, які ми знімали у Львові, сприймаються так, ніби зняті в Парижі.

– Чому важливо зараз знімати фільми про таких історичних постатей, як Симон Петлюра?

– Минуло сто років, а нічого фактично не змінилося. У тих персонажах, які діють в нашому фільмі, навіть можна вгадувати сьогоднішніх політиків.

«Таємний щоденник Симона Петлюри» – надзвичайно актуальне кіно. Про це мені, зокрема, сказали кілька людей, які вже бачили фільм. Це – наша історія, яка тривалий час була спаплюжена і подавалася в неправдивій формі.

Джерело