Ти ж будеш, мамо?
… Мамо, а ти будеш про мене пам’ятати – коли стане зовсім боляче? Коли ти раптом втратиш дихання і закричиш від нестерпності. Коли вогнем обпече твій живіт і промежину, а я – почну народжуватися. Мамо, ти будеш пам’ятати, що мені зараз ще важче?
… Мамо, а ти зможеш мене щиро полюбити, коли я не дам тобі спати ночами, розтріскаються в кров твої соски і не буду лежати ні хвилини без тебе поруч? Коли ти втратиш себе в пелюшках, забудеш, як зачісуватися, а круги під твоїми очима стануть глибокими і нещасними. Мамо, ти зможеш мене навчитися любити – коли тобі буде важко, як ніколи раніше?
… Мамо, а ти будеш мене приймати, коли я почну влаштовувати істерики в магазині, кататися по підлозі і відмовлятися від усього-усього, а особливо – від того, щоб продовжувати бути частиною тебе. Коли я буду нестерпною, дратуватися, перевіряти твоє терпіння на самій межі – ти будеш мене як і раніше приймати і обіймати з тією ж ніжністю, мамо?
… Мамо, а ти зможеш залишитися спокійною – коли я піду в школу, стану такою самостійною і почну несамовито цікавитися зовнішнім світом, набагато більше, ніж тобою. Коли я повернуся спиною до тебе і почну закохуватися і мріяти, дружити і сваритися, шукати і пізнавати, і ти перестанеш бути першою в моїх думках. Мамо, зможеш ти бути мені як і раніше – опорою?
… Мама, а ти продовжиш мене любити – коли я стану підлітком, проколю ніздрю, спробую сигарету? Коли я буду йти без попередження і повертатися пізніше обіцяного. Або не повертатися зовсім. Коли буду говорити, що ти нічого не розумієш, напишу пару віршів про смерть і втрачу цноту. Чи зможеш ти залишитися розуміючою і щиро цікавиться моїм новим світом, мамо?
… Мамо, а ти зможеш попросити вибачення – коли я зайду в глухий кут дорослішання, і раптом мені згадаються всі-всі дитячі образи, які ти мені завдала? Коли я прийду до тебе і виплесну весь мій біль тобі в обличчя. Коли я буду ридати і говорити – ніколи не хочу бути такою, як ти! Коли перестану бачити всю ту любов і турботу, що ти мені дала. Мамо, ти зможеш тоді, смиренно і не втративши обличчя, попросити вибачення за твої помилки, ну, будь ласка, мамо?
… Мамо, а потім, ти зможеш забути всі розбіжності і просто допомогти – коли мої власні діти народяться, і мені буде важко, як ніколи в житті? Так важко, як колись було тобі зі мною. Ти зможеш, не повчаючи і визнаючи моє право виховувати моїх дітей так, як я вважаю правильним, просто допомагати мені і любити від всього серця їх, твоїх онуків, але стати їм просто бабусею, мама?
… Мамо, і потім … ти ж будеш, мамо?
Коли мої діти підростуть, а я дійсно навчуся тебе любити і дякувати за життя. Коли я почну приймати твої недоліки і щиро захоплюватися твоїми достоїнствами. Коли я оціню всю ту любов, що ти мені дала і продовжуєш давати.
Коли я зрозумію, що ти у мене найчудовіша мама на світі. Єдина.
Будь ласка, мамо, ти тоді ще – будь. Просто будь поруч.
