Це просте запитання врятувало мій шлюб
Багатьом людям Річард Пол Еванс на перший погляд міг би здаватися, одним із найщасливіших людей у світі. Цей 53‑річний чоловік зі штату Юта (США) не тільки батько п’ятьох дітей, а й автор кількох бестселерів. У нього мільйони читачів, які з ентузіазмом зустрічають його повсюди, де відбувається презентація його чергової книжки.
Однак, попри успіх у професійній сфері, він багато років боровся з серйозними проблемами в шлюбі. Ось як Еванс пише про цей досвід на своєму офіційному сайті:
«Моя старша дочка, Дженна, недавно сказала мені: “Коли я була маленькою, то найбільше я боялася, що ви з мамою розлучитеся. Потім, коли мені було 12 років, я вирішила, що, оскільки ви так багато сваритеся, то може, навіть, краще, щоб ви розійшлися”. Потім вона усміхнулася мені й сказала: “Чудово, що вам вдалося все це подолати”. Протягом довгих років ми з моєю дружиною Кері боролися з подружньою кризою».
Озираючись назад, я не можу сказати, що нас насправді поєднало. Ми не були ідеальною парою. До того ж, що довше ми були одружені, то більше, здавалося, загострювалися відмінності між нами. Здобування слави й багатства не сприяло нашому шлюбу, а навпаки, навіть розпалювало наші проблеми.
Напруженість між нами зросла до такої міри, що подорожі для промоції книжок стали можливістю втекти з дому. Тоді я міг трохи віддихатися. На жаль, після кожного повернення ми надолужували втрачений час: сварилися постійно, так що нам важко було навіть уявити собі, як виглядають гармонійні стосунки. Ми все сприймали як взаємні атаки, будуючи між собою дедалі вищий мур. У кількох бесідах ми торкнулися навіть теми розлучення, від якого нас відділяв лише невеликий крок.
Я був у промо-турі однієї книжки, коли конфлікт між нами досяг апогею. Ми влаштували брутальну сварку по телефону, а в кінці Кері кинула слухавку.
Я сидів на самоті й відчував, як мене огортає гнів і розчарування. Я дійшов до ручки. Тоді я звернувся до Бога. Я збунтувався проти Нього! Не знаю, чи крик до Бога можна назвати молитвою, чи ні; але, так чи інакше, я ніколи не забуду цього моменту.
Під душем у готелі я кричав Богу, що мій шлюб був помилкою і що більше я цього не витримаю.
До того часу я утримувався від думки про розлучення, але страждання, на які прирікало мене продовження шлюбу, були нестерпними. Я не знав, що робити. Я не міг зрозуміти, чому шлюб із Кері був таким тяжким.
У глибині душі я знав, що Кері хороша людина. Я також був хорошою людиною. Чому ж тоді ми не могли порозумітися? Чому я одружився з людиною, яка так сильно відрізняється від мене? Чому вона не могла змінитися? Я кричав аж до втрати голосу й сил, а потім опустився на підлогу у ванній кімнаті, а з очей потекли сльози.
Коли я був на самому дні відчаю, то на мене зійшло ясне натхнення. «Ти не можеш її змінити, Ріку. Ти можеш змінити тільки себе». Тоді я почав молитися: «Якщо я не можу змінити її, Боже, то зміни мене!» Я молився до пізньої ночі. Я молився наступного дня по дорозі додому.
Я молився, коли переступив поріг свого будинку і зустрівся з байдужою дружиною, яка ледь позирала на мене. Тієї ночі, коли ми лежали в ліжку за кілька сантиметрів одне від одного, хоча насправді між нами була прірва, знову з’явилося натхнення. Я знав, що робити!
Наступного ранку, ще в ліжку, я повернувся обличчям до Кері й запитав її: «Як я можу скрасити твій день?»
Кері поглянула на мене сердито: «Що?»
«Як я можу скрасити твій день?»
«Не можеш, — сказала вона. — Чому ти питаєш мене про це?»
«Тому що це важливо для мене, — сказав я. — Я просто хочу знати, що я можу зробити, щоб твій день став кращим».
Вона подивилася на мене і сказала з насмішкою: «Ти хочеш щось зробити? Прибери кухню». Вона думала, що я розізлюся. А я, замість того, щоб злитися, погодився. «Добре», — відповів я. Встав і прибрав кухню.
Наступного дня я поставив їй те ж саме питання: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?»
Вона примружилася: «Прибери в гаражі».
Я зробив глибокий вдих. Мене чекав напружений день, я знав, що вона навмисне дає мені таке завдання. Була спокуса вибухнути від злості, але замість цього, я сказав: «ОК».
Я встав і наступні дві години наводив лад у гаражі. Кері не знала, що думати про все це.
Настав черговий ранок. «Що я можу зробити, щоб скрасити твій день?»
«Нічого, — сказала вона. — Нічого не можеш зробити. Будь ласка, припини мене запитувати».
«Вибач — сказав я, — але я не можу. Я обіцяв собі. Що я можу зробити, щоби твій день став кращим?»
«Чому ти це робиш?»
«Тому що ти важлива для мене, — сказав я їй, — і наш шлюб теж».
Наступного ранку я знову запитав її про це. Щоранку я ставив їй це питання протягом наступних днів, аж другого тижня сталося диво.
Коли я знову запитав Кері, її очі наповнилися слізьми, а потім вона почала гірко плакати. Коли дружина вже могла говорити, то сказала: «Будь ласка, припини запитувати мене, про це. Проблема не в тобі, а в мені. Зі мною важко жити; я не знаю, чому ти зі мною». Я ніжно взяв її обличчя в долоні, щоби вона поглянула мені в очі. «Тому що я люблю тебе, — сказав я. — Що я можу зробити, щоб скрасити твій день?»
«Це я повинна тебе питати про це».
«Повинна, — сказав я. — Але не зараз. Поки що я повинен змінитися. Це дуже важливо для мене».
Вона поклала голову мені на груди. «Мені дуже шкода, що я така погана».
«Я люблю тебе», — сказав я.
«Я люблю тебе», — відповіла вона.
«Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?» Вона ніжно всміхнулася мені. «Може, ми могли би провести деякий час разом?»
Я усміхнувся їй у відповідь. «Ні про що інше я і не мрію».
Я не переставав ставити їй це питання протягом наступних кількох тижнів. Наші відносини змінилися. Сварки припинилися, а пізніше Кері стала питати мене: «Що я можу зробити для тебе? Як я можу стати кращою дружиною?»
Стіна, що нас розділяла, впала. Ми почали проводити конструктивні дискусії про те, чого ми хочемо від життя і як можемо зробити щасливими одне одного. Ні, ми не знайшли панацеї від наших проблем. Я не можу також сказати, що сварки зникли повністю з нашого життя; але змінився їхній характер. Вони не тільки стали рідшими, а й втратили свою колишню інтенсивність. Ми перекрили їм кисень, тому що вже не хотіли бажання одне одного ранити.
Ми з Кері одружені більше 30 років. Я не тільки кохаю свою дружину, але й люблю її. Мені подобається бути з нею. Я хочу її. Я потребую її. З численних розбіжностей, які нас раніше розділяли, ми черпаємо сили, а на ті, інші, ми тепер дивимося в правильних пропорціях. Ми навчилися піклуватися одне про одного і, що найголовніше, нам хочеться це робити.
Шлюб важкий. Не менш важко виховувати дітей, підтримувати форму, писати книжки і робити багато інших важливих та гідних зусиль справ у житті. Мати того, хто супроводжуватиме тебе на життєвому шляху, — дивовижний дар. Я побачив, що шлюб може бути ліками від наших власних недоліків. А вони є у кожного.
Згодом я зрозумів, що цей досвід був даний не тільки для нас, а мав також послужити іншим. Запитання, яке кожен, хто перебуває у постійних стосунках, повинен ставити своїй коханій людині, звучить так: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?» Це і є любов. У романтичних книжках (я сам є автором декількох із них) герої пробуджують у собі бажання, а потім живуть довго і щасливо; але той факт, що вони живуть довго і щасливо, не випливає з бажання; в усякому разі, не з такого, як представляє його більшість роману. Справжня любов полягає не в пожаданні іншої людини, а в щирому бажанні її щастя, іноді, навіть за рахунок власного.
Справжня любов полягає не в тому, щоб викроїти іншого за нашим зразком, а в розширенні меж нашого прийняття і турботи, в активному пошуку його добра і комфорту. Все інше є не більше, ніж фарс, підшитий егоїзмом.
Я не кажу, що те, що сталося між Кері та мною, вилікує будь‑який зв’язок. Я також не стверджую, що кожен шлюб варто рятувати. Але я особисто неймовірно вдячний за натхнення, яке прийшло до мене того далекого дня.
Я вдячний, тому що моя сім’я не розпалася і щоранку, коли я розплющую очі, біля мене — моя дружина, мій найкращій друг. Я вдячний також тому, що навіть зараз, через стільки років, час від часу одне з нас обертається в ліжку до іншого зі словами: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?» Заради цього запитання варто прокидатися кожен новий день — як для того, щоби його почути, так і для того, щоби запитати.
