Цуценя змінило життя Дениса. Більше він ніколи не нарікав
Денис був хорошим хлопцем, ввічливим, вихованим, ще й гарно вчився. У всіх спортивних змаганнях брав першість, адже швидко бігав та стрибав, однокласники його підтримували, бо він був лідером. Будь-яке святкування днів народжень, чи то святкування не обходилось без Дениса, він завжди був у числі тих, кого хотіли бачити однолітки.
Проте ситуація швидко змінилась. Одного разу на змаганнях хлопець отримав тpaвму, після якої вже не міг займатись спортом. Денис почав шкутильгати. Однокласники не знали, як з ним поводитись. Ніхто його вже не запрошував гуляти, чи то в гості, бо їхні ігри завжди були рухливими. Усі боялись образити, тому майже не спілкувались з хлопцем.
День за днем, не маючи підтримки, підліток щоразу більше нарікав на своє життя. Чому саме з ним це трапилось? Чому його життя розлетілось на шматки? І в один із таких осінніх днів на вулиці дощило і було доволі холодно, Денис як завжди сидів на лавці біля свого під’їзду, бурмотів собі під ніс, продовжував злитися на життя, на себе, на погоду. І раптом помітив, що під лавкою труситься промокле цуценя. Хлопчина усміхнувся, взяв його на руки і помітив, що у нього не було однієї лапки.
– Біднятко, хто ж тебе так? А? Ну нічого, зараз ми тебе нагодуємо і висушимо. А тобі, все ж гірше ніж мені. Я просто шкутильгаю, проте маю сім’ю, батьків, де жити і що їсти. А ти? Ти без однієї лапки, мокрий, голодний та самотній. З тобою може трапитись що завгодно. Та не переживай, тепер ти будеш моїм другом. Я про тебе дбатиму. Тепер ми ніколи не будемо сумувати, адже ми разом.
Денис справді більше ніколи не нарікав, бо зрозумів, що завжди є хтось, кому потрібна його допомога та підтримка.
Тож радіймо кожному дню, не нарікаймо, навіть, якщо трапляються якісь випробування, якщо сьогодні важко. Допомагаймо одні одним, бо не знаємо, що з нами буде завтра!
