Вони запросили безпритульного погрітися в магазин. На наступний день хлопчисько довів усіх до сліз!
Ми з колегами вирішили покликати його всередину, щоб він погрівся. Нагодували його, напоїли чаєм. Знаєте, багато нехтують жебраками, вважаючи їх шахраями, але цей хлопець був добрим, доброзичливим і відкритим.
Його звали Костею. Костя розповів, що живе з бабусею, що тато пішов з родини, а мама померла. Була ще старша сестра, але вона вийшла заміж і виїхала в інше місто. Він просидів у нас в підсобці до самого закриття. Потім він пішов додому.
На наступний день хлопчик знову з’явився на порозі магазинчика. В руках Костя тримав дві булочки, сік і пачку насіння. Він привітався і простягнув все це нам зі словами:
– Це все, чим я можу вам віддячити …
Як я тоді не розплакалася – сама не знаю. В горлі застряг клубок. Відразу згадалися слова: “Той, хто має менше, віддає більше”. Так воно і є.
