– Навіть сльозу не пустиш? – запитала себе Христина, переступаючи поріг квартири, де пройшло їх з чоловіком сімейне життя. – Ні, не пущу. Втомилася я бути самотньою при живому чоловікові
Того ранку Христина, як зазвичай, проводила чоловіка на роботу. Закривши за ним двері, вона повернулася на кухню допивати ранкову каву. Христина любила ъъ пити, сидячи на підвіконні.
Їх багатоповерхівка була останньою. За нею розкинулося поле, а вдалині виднілася річка. Христина любила свою квартиру. Вид з вікна. Дрібнички, які вони з чоловіком привозили з різних поїздок. Але якщо не візьмеш з собою в нове життя річку, навіщо тягти сувеніри з минулого?
На чоловіка Христина не ображалася. Просто втомилася. Втомилася від того, що він завжди порівнював її з іншими. томилася від ревнощів і його брехні. Втомилася бути самотньою при живому чоловікові.
– Навіть сльозу не пустиш? – запитала себе Христина, переступаючи поріг квартири, де пройшло їх з чоловіком сімейне життя.
Ні, не пущу.
У перший час прихистити Христину погодилася її краща ще з інститутських часів подруга. Надя була повністю протилежною від Христини. Завжди весела і усміхнена, вона терпіти не могла тишу. Ось і в той день вирішила влаштувати вечірку. Як же інакше? Подруга ж сумує.
Христина не сумувала. Вона з подивом зрозуміла, що відчуває тільки полегшення. І може спокійно піти на вечірку.
– Це Ліза, це Гліб, її чоловік, це Настя, а це Алекс. Мій друг зі Штатів, – посміхалася Надя, представляючи подрузі гостей.
Світловолосий чоловік виявився дуже приємним співрозмовником. Вони з Христиною весь вечір проговорили, і Алекс попросив зробити загальне фото.
Через три дні Надя, не приховуючи захоплення, розповідала подрузі:
– Ти тільки уяви! Алекс показав вашу фотографію свому другові. Хотів продемонструвати, які тут розумні і красиві жінки. І Ден, здається, так його звати, попросив твій електронний адрес.
– Навіщо? – дивувалася Христина. Тільки друзів по листуванню їй не вистачало.
– А що тобі втрачати? – запитала Надя.
Перший лист прийшов вже на наступний ранок. Христина відповіла на нього буквально кількома словами. Але Ден написав знову. Згодом Христина звикла, що ранкову кава вона п’є, читаючи черговий лист Дена. Він виявився дуже цікавою людиною.
Одного ранку лист не прийшов. Христина провела день, нескінченно оновлюючи пошту.
Ден написав на наступний день. Вибачився і пояснив, що не зміг написати їй через технічні проблеми.
– Без твого листа ранкова кава мені була не така смачна, – зізналася Христина.
– Такого більше не повториться, – через пару секунд надійшла відповідь від Дена.
Одного разу він попросив дозволу приїхати.
– Які у тебе улюблені квіти?
– Жовті троянди, – сказала Христина. Нехай для них вони будуть квітами, не розлуки, а зустрічі.
