Все буде Україна

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого священномученика Василія, пресвітера Анкирського.

Василій святий, пресвітер церкви Анкирського града в Галатії, усі зусилля поклав, щоб навчити людей істини християнської і відвернути їх зі шляху диявола і від усіх його діл злих. Ненастанно проповідував, що час лютий настав і різних полчищ пекельних є князі, має-бо сатана слуг своїх деяких, одягнених в овечий одяг, які всередині ж — вовки хижі, на шляху короткочасного життя роблять засідки, щоб ловити душі в погибель, їхній же підступ і небезпечність показує теперішній час. "Тому без страху, — казав святий, — виявляю всім шлях, який веде до спасення в Христі Бозі, блуд же нечестивих викриваю. Якщо хтось, покинувши живого і предвічного Бога, прийшов до ідолів сліпих, глухих і німих, той унаслідує вогонь незгасимий, який виходить від богів їхніх. Через те ми всі, що Христа любимо, і Його як вождя віри нашої шануємо всім серцем, і невід'ємний скарб у нескверних душевних хранилищах зберегти хочемо, розтопчімо диявольські зваби й ідольських свят ликування ногами і втікаймо від мерзотних спокусників, утверджувані помічником нашим — Христом, вічної винагороди Подателем" .

Так робив святий щодня, обходячи цілий град і кожного утверджуючи триматися досконалости віри, уникнути ж майбутніх мук вічних. Був же цей святий Василій пресвітером під патріярхом константинопольським Євдоксієм Аріянином, від нього ж під час аріянського в Константинограді собору отримав заборону священнодіяти через благочестя своє. Але після того двісті тридцять єпископів, які в Палестині зібралися, наказали йому сміливо відправляти Святе. Праведну-бо маючи віру і життя богоугодне, сповіщав непорочне слово віри і багатьох відвертав від блуду. Через те в часи, коли кожна душа християнська благочестива була гнана, цареві Констанцію, синові Константина Великого, наклеп зробили, наче бентежить людей, і, випробовуваний за істину, багатьох праведно вірити навчив. Був-бо постійний і міцний у вірі і переданні отців, ніяк не відхилявся від благочестивого ісповідання. Коли ж прийняв царство Юліян Апостат і став душ людських згубником, пропонуючи їм безумні закони про нечисті ідольські жертви, тоді і в Галилейському краю наказ його переконував людей до ідолопоклоніння цілий рік і три місяці.

Святий же Василій, бачивши згубу душ людських, молився до Бога за град свій Анкир, кажучи: "О Спасителю світу, Христе, Світло незгасне, вічних хранилищ Скарбе, волею Отчею проганяючи пітьму і Його Духом все складаючи, поглянь святим і страшним своїм оком і розсип нечисті чари тих, що противляться Твоїй святій волі, щоб стерта була немічна рада їхня, не була перепоною душі, яка в Тобі, Бозі своєму, навіки перебуває". Ідолопоклонники ж, чуючи Василія святого, що так відкрито молився, зрушилися на нього великим гнівом, і один з них, на ім'я Макарій, кинувшись, схопив його, кажучи: "Чого ти обходиш цілий град, бентежачи люд і руйнуючи закон богошанування, від царя славно встановлений?" Відповів йому святий: "Хай зруйнує уста твої Бог, в'язню диявола, не я-бо руйную закон ваш, але Той, Хто живе на небі, невидимою силою своєю руйнує, зробить його марним нині і знищить цілу раду вашу, аж знеможете нарешті й успадкуєте приготовану для вас смерть вічну". Сповнилися злости нечестиві, вели його до ігемона Сатурнина, кажучи: "Чоловік цей бентежить град наш і, багатьох зваблюючи, у блуд приводить. Нині ж до такого нахабства прийшов, що, проповідуючи відвернення, і вівтарі скидати, і царя ображати не вагається". Спитав же святого Сатурнин-ігемон: "Хто ти такий, що таке посмів?" Відповів Василій святий: "Християнин — ось-бо ім'я, для мене з усіх найпочесніше". Сказав Сатурнин: "Чому, християнином будучи, не чиниш того, що християнові годиться?" Відповів святий: "Добре переконуєш мене, о ігемоне, належить-бо, щоб чоловіка християнського добрі діла очевидні для всіх були, як же святе вчить Євангеліє: "Так ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого небесного".

Сказав Сатурнин: "Чому бентежиш град наш і ображаєш царя всюди, наче того, хто переступив добрі закони?" Відповів святий: "Царя вашого не ображаю, але знаю Вишнього Царя, який є Богом на небі живим, Йому ж достойні поклонники, отці наші, всюди поклоняються у чистоті серця, Він сильний ваше нерозсудно узаконене нечестя за короткий час зруйнувати" . Сказав Сатурнин: "Хіба не здається тобі справедливим закон, від царя нашого установлений?" Сказав святий: "Як може бути справедливим той закон, який, подібно до пса злого, що м'ясо в зубах носить, їсть, обходячи жертвище і перед вівтарем бісівським гавкаючи, людську плоть на ньому кладе і кров проливає навколо нього, заколюючи немовлят на жертву бісам? Як-бо такий закон справедливим може називатися?" Сказав Сатурнин: "Перестань брехати, балакуне, і скорися цареві". Відповів Василій святий: "Небесному цареві дотепер підпорядковувався і підкорявся і від святої в Нього віри ніколи ж не відступлю". Сказав Сатурнин: "Про якого ти мені небесного, якому підкоряєшся, царя розповідаєш?" Відповів святий: "Про Того розповідаю, який, сидячи на небі, на все дивиться. А той цар, якого ти хвалиш, земний є, і зразу, як людина, падає і впаде в руки Царя Великого". Таке чуючи, Сатурнин розгнівався і звелів святого, оголивши, на катівні повісити і залізним знаряддям обдирати плоть його. Він же, висячи в муках, молився до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи, Боже віків, що достойним мене зробив за Тебе страждати і знайти шлях життя, яким же ходячи, зможу бачити спадкоємців Твоїх обітів". Коли обдирали святого, сказав ігемон: "Нині, Василію, болючими покараний ранами, скорися цареві" . Відповів святий: "О скажений і надії християнської чужинче, сказав уже, що істинному цареві — Богові моєму — підкоряюся, вірячи в Нього, і неможливо мені від Нього відступити". Звелів же Сатурнин слугам, які, обдираючи, стомилися, зупинитися, сказав знову до святого: "Повір нам і богам нашим жертви принеси". Відповів святий: "Суєтним богам не поклонюся, не буду учасником жертв, які вбивають душі". Тоді звелів ігемон відвести мученика до в'язниці. Коли йшов туди святий, зустрів його один еллін на ім'я Філікс і сказав йому: "Що то таке, Василію, що сам себе стратити йдеш? Чи не краще б тобі було, якби став ти другом богів й отримав обіцяні від царя дари. Будеш-бо страждати люто, ще ж і довго, але і за заслугами, бо сам того захотів". Відповів до нього святий: "Іди геть, розбещений нечестивче, що не відаєш справжніх обітниць вічного Царя небесного Христа, недостойний їх відати. Як-бо тому, хто в пітьмі, на світло правдиве поглянути і морок, що його оточує, зауважити?" Те мовивши, Василій святий увійшов до в'язниці.

Ігемон же Сатурнин, пославши писання до царя Юліяна, сповістив йому про Василія-пресвітера. Цар же зразу послав до Анкири Єлпідія — згуби учителя, який колись був християнином, потім став відступником. А з ним послав разом иншого погибельника, також колишнього християнина, який від скарбів небесних відпав, на ім'я Пигасій. Вони, до Анкири ідучи, коли були в Никомидії, зустріли Асклипія, жерця ідольського, і, його зі собою взявши, три рівнодиявольської спири князі до Анкирського дійшли града. А Василій святий, сидячи у в'язниці, не переставав вдень і вночі хвалити і славити Бога. Наступного дня пішов Пигасій до святого Василія до в'язниці і, вітаючи його, сказав: "Радій, Василію". Відповів йому святий: "Нема тобі втіхи, переступнику і топтачу істини, нема спасення тобі, що колись із джерела Христового пив — нині ж гнійним наповнюєшся болотом, ідоложертовне поглинаючи. Колись Божественних Таїнств причасником був — нині ж бісівської трапези первосідатель. Колись учитель істини — нині ж вождь згуби, колись зі святими свята справляв — нині зі слугами сатани ликуєш, колись заблукалим у пітьмі поводарем до світла був — нині ж сам цілий охоплений мороком. Як стратив надію свою? І позбувся душевного скарбу? І що зробиш, коли прийде на тебе Господь?" Це мовивши, Василій святий помолився до Господа, кажучи: "Хай буде слава Тобі, о Боже, якого пізнають раби Твої, Ти, що приводиш до світла тих, які хочуть Тебе, Бога свого, бачити. Ти прославляєш тих, що покладаються на Тебе, — наповнюєш же соромом тих, що ненавидять закон Твій. Хвалять Тебе вгорі небесні громадяни, і на землі люди поклоняються. Благоволи, о Боже Вишній, усі диявольські пута скинь з душі раба Твого, щоб зміг я уникнути ловитви тих, що ненавидять правду і нахваляються здолати мене". Пигасій же, таке чуючи, пішов від нього збентежений і, до друзів своїх повернувшись, розповів їм усе, що казав Василій. Вони ж сповнилися гніву через те, що бачили Пигасія збентеженим, і пішли до ігемона те сповістили. Ігемон же зразу звелів святого привести на допит. Ставши на судищі, мученик святий сказав до ігемона: "Роби, що хочеш робити". Єлпідій, чуючи, як Василій без страху говорить, сказав до судді: "Втратив розум беззаконник цей. Нині-бо, якщо, муками покараний, дасть себе вмовити до поклоніння богам, то знайде свою душу, якщо ж бути переконаним не захоче, то самому цареві на допит хай тримають його". Тоді розгнівався ігемон, знову звелів святого повісити нагого на катівні й обдирати ребра жорстоко довго, після того, тяжким залізом закованого, знову вкинув до в'язниці. Після небагатьох днів цар Юліян, ідучи в східні краї, прийшов до Анкири, і зустріли його слуги диявольські, маючи зі собою ідола, який Гекатис називався. Цар, увійшовши в палати, скликав жерців ідольських й ущедрив їх золотом. Наступного дня, коли влаштоване було видовище, нагадав Єлпидій цареві про Василія. Вставши з видовища, цар звелів привести Василія до себе в палати. Прийшов-бо Василій святий і став перед царем, із лицем світлим, що чудесну вроду мало. І сказав до нього Юліян: "Яке ім'я твоє?" Відповів святий: "Хто я, розповім тобі за порядком: насамперед християнином називаюся, Христове ж Ім'я вічним є і людський розум перевершує, тоді люди Василієм мене іменують. Якщо ж Христове ймення на мені наречене непорочним збережу, прийму від Нього в день суду безсмертну винагороду". Юліян-цар сказав: "Не блуди, Василію, я-бо не є таким, щоб не знав ваших таїнств, — у того віриш, хто прийняв встидну смерть при Понтійськім Пилаті". Відповів святий: "Зовсім не помиляюся, о царю! Ти заблудив, апостатом став і втратив Небесне Царство. Я вірю Христові моєму, який дарував тобі земне царювання, а ти Його відкинув. Але скоро те відніметься у тебе, щоб пізнав ти, якого прогнівав Бога". Сказав Юліян: "Біснуєшся, найбезумніший, не буде так, як ти хочеш". Відповів святий: "Не згадав ти винагород Христових, для рабів Його приготованих, ані не посоромився вівтаря, через який ти врятований був від убивчої смерти, коли тебе, восьмилітнього хлопця, щоб убити, шукали, і священне місце тебе сховало. Не зберіг закону, його ж устами своїми, у чині клирика будучи, часто проповідував. Через те і Христос, Цар великий, не згадає тебе у своєму Вічному царстві, але й те тимчасове царство незадовго відбере в тебе, і тіло твоє поховання не сподобиться, коли душу свою в лютих болях викинеш". (Це ж передрік святий про швидку Юліянову смерть — його ж труп похований викине земля із надр своїх). Сказав Юліян: "Я, о нечестивче, відпустити тебе хотів, але тому, що повторюєш безсоромно безвстидні свої слова і раду мою відкидаєш, ще ж і докорами багатьма безчестиш мене, наказує величність моя, щоб із тіла твого щодня сім ременів викроювали". І звелів Фрументинові, комитові щитоносців, аби, взявши Василія, щодня обдирав частинами шкіру його, по сім ременів викроюючи. І робив те Фрументій старанно. А святий доблесно терпів такі люті муки Христа ради. І коли вже ціла шкіра його за декілька днів так на ремені була обдерта і ремені спереду і ззаду на плечах висіли, сказав страждалець до комита: "Нині хотів би я піти до царя і поговорити з ним". Комит же тими словами його утішився — думав, що хоче поклонитися ідолам, увійшов до царя і сповістив йому, кажучи: "Володарю-царю, Василій не витерпів мук, покоритися хоче перед твоєю величністю". Пішов цар в Асклипієве капище, і туди мученика до себе привести звелів. Коли був поставлений перед царем святий Василій, сказав йому: "Де є жерці і пророки твої, які звикли бути з тобою? Хіба не сповістили тобі, чому прийшов я до тебе?" Відповів Юліян: "Думаю, що ти мудрий, пізнав себе самого і хочеш приєднатися до нас, віднині богам будеш приносити жертви". Сказав святий: "Знай, о царю, що нічим є ті, кого називаєш богами, ідолами є глухими і сліпими, які тих, що вірять у них, до пекла тягнуть". Те мовивши, висмикнув один ремінь, який з тіла його висів, і кинув у лице цареве, говорячи: "Візьми, Юліяне і з'їж, якщо такими стравами насолоджуєшся. Для мене-бо життям є Христос, і померти за Нього є надбанням. Він — Помічник мій, у Нього ж вірю і задля Нього терплю це". Такі великі Василія святого відвага і мужність стали відомі зразу серед християн, і всі прославили його за таке преславне Христа ісповідання і мужнє діло, яким посоромив ката.

Фрументин, комит полка, який щити носив і привів святого Василія-мученика перед лице царя, бачивши, що зробив Василій (як висмикнув ремінь із тіла свого і кинув у лице Юліянові зі словами докорів), осоромився дуже, разом і злякався вельми гніву царського: бачив-бо, як цар змінився на лиці від гніву, ним же зрушився не так на мученика, як на нього, бо на таке його царському лицю безчестя представив в'язня. І зразу комит той, схопивши Василія, пішов поспіхом з-перед лиця царського, притягнув мученика в претор, у великій своїй люті дихаючи, звелів жорстокіше мучити його від попередніх мук. І не лише шкіру мученикову по цілому тілу, але й усю плоть його пошматував ранами, що й нутрощі його було видно. Святий же Василій у такій муці молився до Бога, кажучи: "Благословен Ти, Господи Боже, надіє християн, що підіймаєш тих, які впали, і підносиш скинених, виймаєш із тління тих, що надіються на Тебе, знаєш падіння наші, благий, і щедрий, і милостивий, і довготерпеливий. Поглянь з високого престолу слави Твоєї і дай мені у вірі закінчити шлях мій, вчини мене достойним вічного і безсмертного Царства Твого". Коли настав вечір, комит звелів святого вкинути до в'язниці, а Юліян наступного дня дуже рано вийшов із града, не давши бачити лиця свого комитові, і в Антіохію пішов. Комит, бачивши на собі гнів царський, який через Василія на нього впав, ще більше на святого Василія розгнівався. Вивівши його із в'язниці, сказав: "Що, о найбезумніший з усіх людей чоловіче, чи принесеш жертву богам, як же цар велів, чи ні? Що вибрав: покоритися наказові чи в муках загинути?" Відповів святий мученик Василій: "О безумче і нечестивче, чи ти забув, скільки ременів вчора і минулих днів із тіла мого здер? Що всі, дивлячись на мене, розчулювалися і плакали, бачачи завдані мені від тебе, святотатця, муки? Але нині, благодаттю Христа мого, ось знову здоровий стою перед тобою, затьмареним дияволом. Дикуне і нелюде, сповісти катові, цареві своєму Юліяну, яка сила Христа Бога, якого він покинув і душу свою втратив, зваблений дияволом. Не згадав, як Христос Бог врятував його від убивчої смерти, сховавши між святими своїми єреями під божественним вівтарем святої церкви. їхні благодіяння забувши, відкинув сам себе і втік від них. Я ж уповаю на Христа мого, який скоро віддасть йому за заслугами, і загине окаянний відступник у катуванні своєму". Комит сказав: "Біснуєшся, безумче, людинолюбний непереможний володар Юліян, змилосердившись над тобою, звелів тобі святкувати з нами вареним м'ясом і пахучими кадилами. Ти ж переконати себе не дав, але, навпаки, докорами немалими спершу царя збезчестив, тоді й мене в біду ввів — віддам-бо я тобі за заслугами твоїми такими муками, через які життя швидко позбудешся" . Те мовивши, комит звелів рожна залізні розпекти і ними колоти тіло його в плечі і живіт. Коли мучений так був Василій святий, впав на землю, велегласно молячись до Бога і кажучи: "Світе мій, Христе, надіє моя, Ісусе, пристань тиха для схвильованих, дякую Тобі, Господи, Боже батьків моїх, що витягнув душу мою з пекла преісподнього і зберіг в мені Ім'я своє незганьблене, щоб, торжествуючи, я шлях свій закінчив, вічного спокою спадкоємцем став, задля обіцянок отцеві моєму від Тебе, архиєрея великого Ісуса Христа, Господа нашого. Далі прийми ж в мирі дух мій, який у цьому ісповіданні незмінно перебуває, бо Ти добрий серцем і велике Твоє милосердя, живеш і перебуваєш навіки-віків. Амінь". Коли таку молитву закінчив і вже живіт його розжареними тими рожнами дуже був проколений, наче сном солодким заснув, передавши дух свій у руки Божі. Сповнився-бо святий Василій в ісповіданні мученицькому місяця січня 28-го дня. Після швидкого убивства і згуби Юліяна Відступника багатостраждальне мученикове тіло 22-го березня відкрито християни вшанували, і пам'ять його у той день встановлено було. Доблесне його страждання всіх християн укріпило у вірі в Ісуса Христа, Господа нашого, Його ж слава і царство навік нескінченні. Амінь.