Батьки втовкмачували доньці: життя жорстоке, розраховуй тільки на себе, ти всього досягнеш сама. І вона досягала
Алла втекла від колишнього життя й кохання, що розбило серце, до іншого міста. Була успішним висококласним спеціалістом керівної ланки, тому й роботу їй запропонували у престижній фірмі. Вона погодилася, але не тому, що шукала великих заробітків, а просто хотіла врятувати себе, змінивши життя кардинально.
Алла з дитинства прагнула до високих результатів у всьому: в навчанні, у своїх захопленнях, у гуртках, яких відвідувала чимало. Батьки втовкмачували доньці: життя жорстоке, розраховуй тільки на себе, ти всього досягнеш сама. І вона досягала.
Закінчила престижний виш на «відмінно», знайшла хорошу роботу, де швидко зробила кар’єру. Єдиною прогалиною стало особисте життя. Мала знайомства із хлопцями, навіть пробувала зав’язувати стосунки. Але чоловіки їй попадались нецікаві, поверхневі. Не могла Алла знайти нічого особливого, що могло б зачепити її – ерудовану, багату й привабливу.
Насильно полюбити вона не могла. Аж поки не з’явився він. Красивий чорнявий парубок підкупив її особливим ставленням, галантністю і… ніжністю. Тільки із ним Алла раптом усвідомила, що не знала в житті справжньої ласки. Із дитинства перебувала у сухих стриманих стосунках в родині й не знала, що може бути інакше.
А для Віті вона була сонечком, кицею, цукерочкою – як він тільки її не називав. А те, що він був безробітний, мешкав із мамою і не особливо уявляв, як житиме далі, Аллу цікавило мало. Вона ж має і квартиру, і достаток, а ось чуттєвих емоцій не знала ніколи. Ось із знайшла їх із Вітею. Впустила його у своє життя і в своє помешкання. І вже значно пізніше почав відкриватися їй справжній Вітя.
Тиран і самозакоханий дурень, він наче витягував із неї всі життєві сили й гроші. Ревнував, чіплявся до дрібниць, постійно ображався і вимагав не відомо чого.
Життя з ним перетворилось на пeкло. Але, добросовісна і відповідальна, вона вважала, що партнер має бути один і назавжди. Тому й намагалася всіма силами зробити з Віті людину. А одного разу, повернувшись раніше додому, застала благовірного з коханкою в їхньому великому ліжку, яке обирала і купила сама ж Алла.
Приголомшена, почала виганяти його з дому. А він принижувався перед нею, падаючи на коліна і просячи пробачення. Від усього цього бруду Алла й вирішила втекти, приставши на вигідну пропозицію про роботу. І хоч видиме життя починала нове, всередині не могла пережити свого горя. Вона все ще продовжувала любити цього мерзотника! Ось і тепер, на новому робочому місці, поруч зі своїм новим керівником могла би просто працювати й розвиватися. А натомість, наче хвора, тільки й робила, що перечитувала їхню переписку, зазираючи раз у раз у телефон.
– Із Вами все добре? – спитав Євгеній Дмитрович, новий начальник на черговій нараді, бачачи, як нервово Алла хапається за телефон. – Так-так, – відповіла. А сама подумала: скоріше б ти відчепився від мене. Переїхавши в інше місто, Алла думала, що позбудеться проблем. Але всі внутрішні проблеми переїхали разом із нею. Скривджена й одинока, в кінці робочого дня попрямувала у бар неподалік, де замовила алкоголю, просто щоб забутися.
Але власних сил і алкогольної дози не розрахувала. Коли спробувала підвестися, відчула, як земля під ногами захиталася. А коли пробиралася до виходу, спіткнулася і була б упала, коли відчула, що сильні чоловічі руки підхопили її. Підвела обличчя: – Євгеній Дмитрович?! – вона спантеличено дивилась на нового шефа, який на власних руках ніс її до виходу. «Ну все, – подумала безнадійно. – Тепер і роботу втрачено». Шеф викликав їй таксі. Вранці Алла не пам’ятала, як дісталася додому. Але пам’ятала здивовані очі шефа. Все ж змусила себе зібратися і прийти на роботу, підготувавшись до того, що її звільнять.
Але Євгеній Дмитрович навіть не заїкнувся про вчорашній інцидент. А під час наради написав Вітя. Знову сипав звинуваченнями, терoризував її претензіями, погрожував, що відсудить у неї майно. Від образ і розчарувань сльози самі собою полилися із її очей.
– Алло, все гаразд? – спитав обережно начальник. – Що… ні, я… – жінка зірвалася з місця й вибігла із кабінету шефа. Аллу охопили відчай та апатія. Нічого не хотілося. Кохання зруйноване, його не відновити.
А гроші, багатство… без Віті їй ніщо вже не потрібне. Удома вона знову взялася за пляшку. А в якийсь момент зірвалась на істерику, кинулася до аптечки і, вигрібши жменю таблеток, почала їх ковтати одна за одною. Відчувала, як сили йдуть від неї. Смeрть підкрадалася все ближче. Крізь пелену отрyєння Алла почула, як хтось дзвонить в двері. Та вже все одно. Пізно. Хтось почав ламатися у її квартиру, вона почула гуркіт і звук, схожий на поcтріл.
Перед тим, як зовсім відключитися, побачила, як хтось підбігає до неї, починає трусити і щось кричати їй. На якусь мить навіть здалося, що знову бачить перед собою стурбоване обличчя свого шефа. А потім втратила свідомість. Очі розлипалися важко.
Піднявши повіки, Алла побачила лікарняну палату. Відчула голoвокружіння й нyдоту. Жива. Усе одно жива. Вона перевела погляд і вражено спинила його на чоловікові, що сидів поруч. Це був він… її новий шеф. – Євгеній Дмитрович, то це ви… – промимрила вона. – Це ви знову мене випадково врятували…
– Це було не випадково, – тихо сказав чоловік. – Я просто бачив ваш стан. Не хотів, щоб із вами щось сталося. – Але чому вас так хвилював мій стан? Боялися втратити цінного працівника?
– Ні, боявся втратити цінну жінку. Алла приголомшено дивилася на нього і в той момент ще навіть не здогадувалася, що зовсім скоро цей чоловік вдихне у неї жагу до життя і змусить забути про всі її нещастя
