Блогер: В Лодзі або Жиліні бути українцем чи білорусом простіше, ніж в Одесі. Чому ?
На своїй сторінкі в Фейсбук Serhii Bryhar написав допис.
Протягом останніх місяців я часто стикаюся з одним цікавим явищем, про яке, думаю, варто розповісти. В принципі, нічого нового я не скажу, але мене, людину, яка постійно розмовляє українською мовою в Одесі, це, попри всю мою раціональність, трохи дивує. Суть явища проста і складна водночас: люди, які в цьому чудовому-паскудному місті, “как всє”, тобто, в абсолютній більшості випадків послуговуються російською, різко переходять між собою (небагато людей подорожують наодинці) на українську, перетинаючи кордон України! Для когось кордон уявний, починається відращу ж після посадки в салон літака чи автобуса, або ж у вагон поїзда. Самі вони пояснюють це явище досить просто: “не хочеться, щоб оточуючі думали, що я росіянин (мос**ль, московська наволоч, із орків…)”. По приїзді додому магія миттєво завершується – відбувається “швидке повернення до буденної реальності”. Там соромно, бо як “мос**ль”, а тут нормально, бо “как все”.
До речі, це явище в одному із своїх інтерв’ю описував відомий білоруський письменник, автор геніального, як на мене, роману з промовистою назвою “Мова”. Звати його Віктар Марціновіч. За його словами, серед молодих білорусів є не так і мало тих, хто шукає свою ідентичність, починають розмовляти білоруською, але на Батьківщині це складно… і в результаті, вони спілкуються між собою білоруською мовою за кордоном… зокрема і через те, що не хочуть, щоб їх плутали з росіянами.
От і виходить, що десь, припустимо, в Лодзі або Жиліні бути українцем чи білорусом простіше, ніж в Одесі чи Гомелі.
За матеріалами Serhii Bryhar
