Все буде Україна

Я коли писав про чорну осінь, я не мав на увазі, що вона буде кривавою і чиновників будь-якого штибу вішатимуть на стовпах. Очевидно, що ні. Але й такий сценарій не виключений. І він найгірший. Малося на увазі рівно те, що відбувається. Це треш, повний треш, в якому ми живемо. Це обливання брудом, втрата (якщо є що втрачати) принципів. Блюзнірство і короткозорість. На жаль, все відбувається таки по висхідній. “Елітонька”, яка звикла до розкошів, ніяк не хоче і не може, вочевидь, зрозуміти простих людей. Так, і це не лише про “євробляхи”, відбувається обдиралівка людей через тарифи, через якісь додаткові збори. І все за умов не створення можливостей для заробітку.

Бюджет наповнюється, якщо гроші обератються, а економіка працює.Це простий принцип. Наше колесо економіки якщо обератється, то дуже повільно. А соціальні обіцянки треба виконувати вже. Тому ані уряд, ані депутати, не думають як змусити колесо обератитися із швидкістю, яка дозволить надолужити просране. Ні, вони думають, як “підстригти чергову вівцю”. Звідси всі ці бздури. І не треба бути Натсрадамусом, аби передбачити, що терпець має здатність увірватися. Тож, нічого несподіваного для мене не відбувається. Утім, чому нашій свинячій “богемі” властивий суїциїдальний синдром – мені не зрозуміло.

Roman Skrypin

Ось, що український журналіст Роман Скрипін писав влітку 2018 року. Публікуємо мовою оригіналу:

Навздогін автівці Пинзеника й сина Порошенка. Здавалося б – сакральна людинонька – “козак Гаврилюк”. Але немає вже ніякої сакральності ніде. Зрозумійте це. Насувається гнів. Правдений, справделивий та одночасно не справделивий і хаотичний. Ви, переможці “Революці гідності”, ви все просрали нах*й. Ви. Не я. У вас був не шанс, а гіпер-шанс. 4 роки це дуже багато. Це не “лиш 4 роки”, а “аж 4 роки”! Ви нічого не зробили. Ви не змінили країну відповідно до запитів Майдану й революці Гідності. Про що був Майдан. Про Гідність. Про те, що людина в цій країні не принижуватиметься ніким ніколи. Ви ж, натомість, і далі принижуєте людей. Ви нічого геть зовсім не зробили, аби Людина в цій країні розправила плечі / крила. Ви не відкрили шлюзи можливостей. І тепер волаєте за реванш! Реванш це ви. Уся ця “більшість” у ВР. Якої немає. Усі ви, включно з “Опоблоком”, якого немає як “опо”. Це просто блок. Ви одне ціле. У вас спільні поняття і схематоз з вирішення питань. Ви – колективний внутрішній Путін. Ви і є внутрішні окупанти, які водять за ніс цілу країну у сподіваннях. Не дивуйтеся, коли вас усіх гуртом виноситимуть на вилах. Вішатимуть й рубатимуть голови. Ви самі спровокували цей бунт, який наближається. І в цьому нічого хорошого немає. Ви самі проїб*ли усі шанси. Ви самі втратили відчуття ґрунту під ногами. А межа, вона завжди є. Забувати про неї не просто гріх, а й утилітарно небезпечно. Єдине, за що я молюся особисто, це одна штука – не втратити КРАЇНУ. Мені вас не шкода. А свою країну, а не вашу державу я хочу мати. Щоб вона у мене була. Затишна, зручна, технологічна, освічена, справедлива.

***

Після 2011 і цього ефіру, мені писали багато “як ти знав?” (туда-сюда). Я нічого не знав. Я просто бачив очевидне. І нині пишу про те, що бачу. Для того, аби схаменутися, й закрутити рулетку назад критично мало. Максимум – місяць. І це – неймовірні зусилля. Не можна прокрутити все назад, не можна запхати зубну пасту в тубу. Так не буває. Все пішло, на жаль, за критичною парадигмою. Я про взаємини суспільство – влада. Тут руйнація. Відсутність довіри. А відак, як наслідок – насильство. Влада сама показує що боїться сили. А сила не відчуває меж. Інтелігентності та інтелекту тут не буде. Що буде? Будуть просто пиздити в прямому розумінні чиновників та наближених. Під “гарячу руку” можуть потрапити усі. Навіть журналісти. Нині має спрацювати поліція (в межах своїх повноважень). Мені прикро, але нарожні депутати й міністри і навіть САМ президент не відчувають напруги знизу. Немає одного клапану. Є кипіння тотальне. І, як у впиадку з пароваркою, знесе усю кришку. Ви це розумієте? У вас лишилося, насправді пару тижнів, аби випустити пар.

***

Я боюся, щоби мене не правильно зрозуміли. Я безсилий відвернути найгірше. Я тільки можу попередити. І я попереджаю. Те, що буде восени, не питатиме за нашу освіту, політичні погляди й решта. Чим більше ви будете розумним, тим більше ви дістанете в табло. На нас очікує чорний вересень. Жовтень. І листопад. Я б хотів помилятися, проте нашим політикам властивий інстинкт “бігом вперед” без думки, що буде потім.

Джерело