Доглядаючи хвору матір, сподівалася на допомогу від сина з невісткою. А дочекалася тільки нових проблем
Я вже на пенсії. Тож моя робота підтримувати чистоту в домі, наварити їсти, в магазин чи на ринок сходити. Час від часу ще їжджу в село до матері. Вона тримає город біля хати, то треба допомогти.
Так і йшло життя своєю чергою, доки не трапилась біда. У матері стався інсульт. Добре, що сусідка подзвонила. Ми з сином одразу поїхали, забрали її в обласну лікарню.
Казали, що вчасно привезли. За три тижні в лікарні мамі стало краще. Лікарі дозволили забрати її додому. Але нічого важкого не робити, більше відпочивати треба. Одним словом, в селі їй було нічого робити.
Та і мені їздити туди-сюди не виходило. Тож я матір забрала до нас.
– Тоню, нащо ти мене забираєш? Я вам тільки заважати буду. І тут якось впораюсь.
– Мамо, припини! Ну, яке «заважати»? Та й що я постійно їздити буду? Тільки хвилюватимусь чи все гаразд.
Відтоді матір вже місяць живе у нас в квартирі. У мене найменша кімната, немає де поставити ще одне ліжко. Тому поселила маму у вітальні. Там диван, телевізор, а більше їй нічого поки і не треба.
Я одразу не помічала, але поведінка невістки змінилася з приїздом мами. Вона постійно ходить з якимось невдоволенням на обличчі. Я вже і сина питала, що трапилося. Каже, все добре. Але я ж бачу, щось не так.
Одного разу до дітей в гості куми мали прийти. Бачу Іра не готує нічого.
– А ви, що гостей не чекаєте вже?
– Чекаємо. Але тут ніде приткнутися. Ми в кафе підемо.
То, звичайно, їхня справа, але ви б чули з якою інтонацією вона це сказала. Натяк був більш, ніж очевидний. Виявляється Іра заважає присутність моєї матері в домі. Та хіба вона взагалі може заважати? Більшість часу мама просто лежить чи сидить телевізор дивиться.
Відтоді «погода в домі» тільки погіршувалася.
Раз чую, каже синові, що в квартирі якийсь неприємний запах. Та звідки йому взятися? Я добре доглядаю за матір’ю. Все мию, прибираю, постіль змінюю. От нащо вже таке вигадувати.
Я навіть уявити не могла до чого це все дійде. Якось син покликав мене на кухню поговорити.
– Давно хотів тобі сказати, точніше, Іра просила з тобою поговорити. Чого ти бабусю сюди привезла, а не поїхала сама до неї?
– Так їй треба нагляд лікарів, аналізи здавати. Кожного разу їхати з села. І хто цікаво має вам готувати, прибирати, прати? Чи ти думав, воно само по собі робиться?
– Якось прожили б, не маленькі. А ти могла б пожити трохи в селі з бабусею.
Мене так зачепили слова сина. Виявляється їм не тільки мама заважала, а й я. Вирішила мене вигнати з власної квартири.
– А може, якщо вам тісно, самі переїдете кудись? Наприклад, орендуєте квартиру. Дізнаєтесь, що то таке плата за комунальні послуги, прибирання, готування, походи в магазини. Звикли на всьому готовому!
– От і переїдемо!
Син грюкнув дверима і пішов геть. Я довго не могла заспокоїтися після розмови. Тепер вже тиждень діти зі мною не розмовляють. А мені не дуже то і треба. Побачила я їхню вдячність за все.
