Кінець епохи бідності. Такого не пригадую ні за часів Кучми, ні за Янека.
– Охорона, ви аткуда, шо знімать будете?
Від цієї наглості настільки припух, шо на секунд тридцять мову відняло.
Шо, блядь? Звідки? Шо робити будемо? В публічному місці. На вулиці. Не біля режимного об‘єкту.
Відвисаю.
– А ви хто такий, аби я давав вам звіт?
– Только вот ето нє надо! Атвєчать вапросом на вапрос! Откуда?
Тут вже моя лють міняється на сміх, бо чувак явно в Бонда з личками гестапо загрався.
– Так, є питання? Викликайте поліцію.
– То єсть ви нє скажетє, хто такі?
– Ні.
Скули смикаються, очі палають, зуби скрегочуть, але розвертається та пиздує нахуй.
Я, правда, ще трохи приходжу до тями: такої херні не було ні за Кучми, ні за Янека.
Аж тут висікаю: охоронців восьмеро, всі з навушниками, як пси літають по майдану.
Питаю в місцевих: шо за оказія така?
– Сматрящий нарешті на роботу вийшов.
І тут нарешті доганяю: голова ж Волинської обласної ради – Палиця.
Ось і корєш Бєні виходить, сідає в машину. За ним, нє, не кортеж – кавалькада, сім мерсів.
Кінець епохи бідності.
За матеріалами Oleg Manchura
