Кожний Українець старається бути на Святій Вечері — і вся рідня про те дбає, щоб нікого з поміж неї на тім Святі не забракло
Через весь Передріздвяний час нарід заздалегідь приготовляється до Різдва; духовними і обрядовими звичаями присвоює собі наперед ідеологію свого Великого свята та старається настроїти для нього свою душу й свої почування.
Та з особливим пієтизмом (побожністю) приготовляється нарід до найбільш містичної й найдивнішої з Святочних дій Різдва — Святої, “Тайної”, Вечері. Вона сама собою має характер Свята, глибоко реліґійного і всю суспільність зворушуючого — зарівно ідеали народні, реліґійні, як і суспільні та господарські займаючого.
На тій Вечері мусить бути вся найближча і найширша рідня; у ній бере участь кожна родина в народі і увесь нарід посполу; під острахом будучого нещастя, позбавлення Божого благословенства й утрати на будуче родинного зв’язку, старається кожний Українець бути на Святій Вечері — і вся рідня про те дбає, щоб нікого з поміж неї на тім Святі не забракло.
Цей Святовечірній обов’язковий Збір приявлює одну з найповажніших народних традицій — це ідея великородинного і усеплемінного збору, що була давно заповітом і переказана зістала од рода в рід як народний імператив . Це імператив усіх первісних племен, викликаний потребою об’єднування племени для самозбереження, для скріплення племінних традицій і зв’язків. Освячений авторитетом реліґійних мотивів і обрядів ставав законом і так перетривав тисячоліття та стався вродженою племінною потребою.
Перші реліґійні почування людства. Ми переконаємося довідно, що Українське Різдвяне Свято має старі племінні мотиви й традиції, аналогічні з Святочними традиціями згаданих народів; але і спостережемо, що Українські мотиви Свята виходять передовсім з почувань реліґійних, основаних на найдавніших традиціях, мабуть старших ніж традиції племінні, — мова ж бо про перші реліґійні почування людства.
Присутність Господа на Святій Вечері.
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась.
Та велика частина містерій Свят-Вечера, а також багато Колядок вказує, що ідея Найвищого Єства, хоч нераз спливається з ідеєю Дідуха-Прадіда, має над нею виразну перевагу. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими.
Розуміється, що ідея християнська про народження Спасителя світа скріплює оцю давню віру Українців у Бога Творця, що він навідається до своїх людей, принесе їм благословенство і охоронить від злого. І без сумніву відома була й Староукраїнцям загально-світова, а особливо полудневого Сходу думка про неминучий прихід Спасителя з Неба: сліди цієї старої ідеї можна доглянути виразно в старинних Колядках і Щедрівках.
Все те витворює незвичайно поважний реліґійний настрій і віру в Бога без застережень. Весь настрій Святого Вечера зосереджується в одній зворушливій думці, що Господь прийде в гостину і буде на Вечері.
Колядки, що змістом їх перейнята вся думка народу, хоч їх не співають у самій Святочній хвилі, але аж опісля, по Вечері, — накликують Господаря, щоб готовився, опрятував подвір’я й свою хату, приготовляв столи, стелив льняні обруси та ставляв настільні жeртви. “Господонькови” кладуть Три Колачі та Три Свічі, Вино в Киліху, — ідеально: так співають Колядки, — або Три Киліхи з Трояким напитком, наколи є сподівані з Господом Два Товариші, Місяць та Сонце, або в їх місці християнські святі Петро й Никола. Чекають на Господа, наче на когось найближчого собі, найріднішого й найлюбішого та найбільше шанованого з рідні.
Навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога. Тим більше уступає у другу площину міcтична постать Дідуха.
Буде в Тебе Господь на Вечері.
Стрівся Місяць з Ясною Зорею.
Ой там виxодило та Три Товариші.
Сам Біг Небесний Службоньку служит.
Святи Боже Вечереньку.
Давня Правдонька Старих Людей.
Присвячуючи стільки уваги етно-культурним порухам Українського племінного Святочного Збору, не можна поминути одного поруху, що був колись першою побудкою цих зборових, гуртуючих і об’єднуючих прагнень. А є він у Святовечірніх обрядах і піснях виразно зазначений та усім народом зберіганий і плеканий.
Цим порухом є любов рідні, що поширюється на як найдальші родинні круги, а відтак на усе рідне плем’я. На це було вказано при розгляді обрядів Святої Вечері і оцю ідею любови рідні підносять Колядки. Вона є суттю тої “Давної Правдоньки Старих Людей”, за котрою Колядки тужать. Тому вони вимріюють взірцеву-досконалу сім’ю — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, “Божі Служеньки”, побажанням взірцевих-досконалих сімейних взаємин. ….
