Мені боляче, що не можу забрати свою крихітку з собою. Будь ласка, ніколи не кажіть їй про мене, не потрібно, щоб вона мене шукала! Сльози котилися по її щоках, в цих блакитних очах було стільки пeкуч
Дзвінок не змусив себе довго чекати. Від дитини відмовилися в сусідньому місті і просять, щоб вони швидко поїхали в пoлoговий будинок.
Подружжя через кілька годин були вже там і дізналися, що мати з Узбекистану і відмовилася від своєї дочки. Коли жінка побачила дитину, то не могла відірватися від неї. Дивилася і раділа тому, що вона її мама і незабаром поїде додому разом з нею.
Увечері, жінка ходила по коридору і думала, їй було не по собі, вона відчувала, що тут щось не так. Раптом почула спів жінки, хотіла зрозуміти, про що пісня, але не змогла – мова була їй незнайомий
Коли підійшла до кімнати, звідки доносився спів, вона побачила маму своєї дитини, яка тримала її на руках і годувала дитину.
Мама помітила жінку і підійшла до неї, коли дитина вже заснула. Вона розповіла свою історію про те, чому їй довелося відмовитися від дитини:
«Я сама з Узбекистану, приїхала сюди працювати. У мене там залишилися ще троє дітей. За дурницю, я змушена залишити дитину. Мені боляче дивитися на неї і усвідомити, що не можу забрати її з собою. Будь ласка, ніколи не кажіть їй про мене, не потрібно, щоб вона мене шукала! Я знаю, що ви подбаєте про неї добре … »
Сльози котилися по її щоках, в цих блакитних очах було стільки пeкучого бoлю. Вона зібралася духом, витерла сльози і запитала:
«А як ви її назвете? »
«Марина».
Вона посміхнулася.
Мабуть їй сподобалося ім’я.
«Я хотіла назвати її Євою,» – з сумною посмішкою сказала вона.
На наступний ранок вона поїхала. Малятко все плакало і не хотіло заспокоюватися. Воно сумувало за запахом мами – по її заспокійливому голосу.
Через кілька днів ми забрали з собою додому нашу милу Єву.
Пише - ukrainians.today
