«Ми – не раби або заробітчанський секрет.» Нетипова розповідь українки, що живе в Іспанії
Українська заробітчанка описала своє заробітчанське життя.
На жаль, політична та економічна ситуація в Україні сьогодні настільки складна, що більшість поїздок за кордон українці здійснюють з метою заробити гроші. Та й життя на заробітках дійсно кардинально відрізняється від туристичної подорожі. Багато розповідей про заробітки за кордоном можна знайти в інтернеті, і все ж, сьогодні поділюся власним досвідом.
Перш за все, я не вважаю себе заробітчанкою. В Іспанію я подалася не тому, що вдома не було хліба, а тому, що вирішила змінити життя. Фінансовий стан в мене тоді був не найкращим, і, тим не менше, головною метою переїзду був не заробіток грошей.
Щодо вибору країни – саме Іспанія не була для мене принциповим рішенням, навіть навпаки – спершу я була налаштована категорично проти Іспанії чи Італії. Але дуже часто випадок змінює життя за секунди, і ось вже 3 роки я живу в неперевершеному, загадковому, абсолютно відкритому і завжди святковому Мадриді!
Негативні стереотипи про життя на заробітках.
Часто читаю розповіді заробітчан про їхні біди та поневіряння за кордоном. Чесно, інколи мене це злить. Знаю, люди різні, і ситуації теж, але все залежить від нашого сприйняття! Як часто люди розповідають про сеньйор та сеньйорів, які відносяться до них зневажливо, зверхньо і так далі.
Звичайно, мова найчастіше йде про такі види роботи як прибирання чи доглядання за літніми людьми, але в той же час в оцих-от бідних і нещасних заробітчанах мене дивують дві речі: по-перше, ставлення себе в положення рабів, а по-друге – відношення до своїх роботодавців.
Так, я згідна, що прибирання – не найпрестижніша професія, але, як не дивно, самі іспанці відносяться до неї адекватно, як і до тисяч інших спеціалізацій. Тому, якщо ви не вважатимете себе рабами, то до вас і не будуть так відноситися. Я прибирала будинки впродовж двох років – щодня, на різних роботах, в різних будинках.
Це були квартири, заміські будинки і навіть під’їзди; я часто бігала по підробітках і замінах, тобто роботодавців перебачила достатньо. Серед них були і звичайні люди, і заможні, і бізнесмени, і навіть відомі особистості… І жоден з них НІКОЛИ не віднісся до мене, як до людини нижчого сорту, як до раба!
Все у ваших руках.
Тут вже справа у вашому власному відношенні до ситуації. Я вірю, що бувають виключення, але ж, якщо вас не влаштовує ваше місце роботи – змініть його, ви ж не дерево! Інше, що мене дивує, а часто і просто дратує – це відношення українців до своїх роботодавців. Тільки й чуєш в місцях збору «наших», що розповіді про те, «яка погана моя сеньйора».
А якщо повернути ситуацію на 180 градусів і подумати, що в неї було мільйон претендентів на роботу, а вона обрала тебе і дала можливість заробити гроші тоді, коли тобі це було вкрай необхідно? У всіх цих словах чується тонна заздрощів, мовляв, я повинна гнути спину на якусь багатійку… Повернемося до питання особистого вибору кожного?
Заробітчанський секрет.
На всіх роботах, де я працювала, інколи навіть одноразових, до мене відносились як до рівної, а там, де працювала довго – любили.
І прощались ми тільки з моєї ініціативи, з обіймами і сльозами на очах. Чесно, без перебільшень. Просто я теж завжди любила цих людей і була вдячною їм, мені хотілося навести лад в їхньому домі і попрасувати їхні сорочки. І, думаю, вони це відчували, тому й стосунки завжди складались мало не сімейні.
Можливо, це і є великий заробітчанський секрет? Адже ми завжди отримуємо те, що віддаємо. Минув вже рік з того часу, як я залишила прибирання, тому що підтягнула мову, отримала дозвіл на роботу і твердо рухаюсь вперед. Однак я ніколи не буду соромитися чи замовчувати цей досвід, адже він став для мене дуже корисним!
Не бійтеся мріяти і цінуйте себе!
Мені хотілось би висловити велике прохання до заробітчан, які тільки приїхали чи збираються на заробітки, а особливо це стосується молодих людей. Полюбіть країну, в яку їдете, і її жителів, дізнайтеся більше про них, вчіть їхню мову і розвивайтеся!
Не ставте собі за мету прибирати п’ять, десять чи п’ятнадцять років. По досвіду скажу – можливостей є багато, тож якщо ви оглядаєтеся і шукаєте їх, якщо робите кроки їм назустріч, і навіть якщо вам доведеться почати з прибираня чи доглядання, не затягуйте цей процес. Адже ми велика і розумна нація, а не покоління рабів, якими, на жаль, часто себе вважаємо.
Звичайно, хотілось би, щоб Україна розвивалася, і щоб нам не доводилося шукати щастя на чужій землі. Але якщо вже склалося так, що з якихось причин ви вирішили виїхати за межі нашої держави – цінуйте себе! Нехай жителі інших країн дізнаються, хто такі українці тільки з тих сторін, якими можна пишатися!
Наталія Скрипнюк
