Найважливіші поради Любомира Гузара на Різдво, які вселяють віру в людей!
«Немає легкого шляху бути собою». Це вимагає зусилля, розуміння гідності, труду. Щоб бути щасливим, треба бути добрим, і це потребує кропіткої праці. Ми щодня мусимо робити вибір. Немає легкого шляху бути собою. Але бути собою – це єдиний гідний шлях.
Є люди, які вірять в молитву. Є люди, які не вірять. Я думаю, що у хресній ході є люди, які щиро звертаються до небесного отця, просячи у нього милосердя для народу, держави, кожного громадянина. Ми молимося, щоб вони перестали грішити і робили добро.
Господь Бог не хоче, щоб ми терпіли, щоб ми несли невиправдані тягарі, щоб ми жили пригноблені. Ні, Він прийшов, щоби ми були собою, щоб ми були вповні такими, якими Він нас до життя покликав і якими хоче нас бачити у нашому щоденному житті, у наших ставленнях до інших людей.
Що нам потрібно? Щоби ми сповняли Божу заповідь: любити Бога, любити ближнього. Щоби ми розуміли, що то значить бути християнином. І щоби ми з вдячністю прийняли Божу любов.
Бог нас любить. Це від немовляти до грoбу треба повторяти. Бог нас любить до такої міри, що прийшов до нас. Різдво – то не лише прикраси: ялинка, дарунки. Зміст Різдва: Бог нас любить, Він є з нами!
Нам бракує старання допомагати один одному. Чи не було б добре заохочувати до того громадян?! Погляньте навколо себе: чи нема поряд людини, яка голодна? Якщо ви маєте хоча б маленьку владу, якщо ви – підприємець, вмієте щось організувати, ви можете допомогти.
Багато людей самі собі не можуть дати ради з різних причин. Але я не бачу такої ситуації, де люди не могли б знайти розв’язки, якщо б почали думати про ближніх.
Для нас дуже важливо, щоби ми, не дай Боже, не зневірилися в помочі Всевишнього. Треба й далі щиро молитися, сповняти Божу волю, як належить. Тоді ми все подолаємо і зможемо дивитися в справді краще майбутнє.
Переконаний, що ми, християни, після доброї, здорової підготовки повинні святкувати Різдво разом. Але я свідомий того, що багато людей трактують це, власне, в такий, майже політичний спосіб. Тому я підкреслюю: треба пояснити, людей підготувати, щоб не мішали горох з капустою. Календар, дата святкування не має найменшої важливості. Важливо, як ми це будемо сприймати.
Кожна ситуація, про яку ми говоримо, вимагає особливої розв’язки. Мені здається, що людина не зобов’язана робити виразне зло. Якщо йому наказують робити щось нечесно, несправедливе, потрібно сказати: «Пробачте. Я маю сумління і не можу проти нього поступати».
Люди приходять до церкви, до душпастиря і йому переказують свої гріхи. Що вони зробили поганого. Дуже мало людей, на жаль, звертає увагу на те, що не робити добра — то до певної міри є… не скажу робити зло, але майже-майже. Мені здається, треба на це звернути увагу. Люди думають, що коли вони не роблять зла, нікого не кривдять свідомо, стараються бути добрими членами своєї сім’ї, родини, громади, що вони досконалі. Треба себе запитати: «А чи я зробив стільки добра, скільки я міг зробити?». Бо ми маємо цю можливість. І це властиво є в нашій природі — ота свобода робити добро. Ми не є свобідні робити зло. Ми можемо робити зло, бо ми є свобідні, вільні. Але це не є ціль свободи.
Ціль свободи є робити добро. Але треба щиро старатися робити того добра якнайбільше можливо для всіх, з ким ми зустрічаємось.
