“Не тіште себе ілюзіями, не лізьте в чужу сім’ю” – відверте зізнання коханки
З ним добре, і неважливо, що він одружений. Та й взагалі, захочу – кину.
Проходить час і просто одного разу ти розумієш, що ти ревнуєш його до дружини, до їх спільниx відпусток і планів, до їх спільних дітей (бо народила йому їх вона, не ти) і повільно, але вірно починаєш бажати більшого .
Більше часу, більше уваги, більше емоцій. Далі ще гірше.
Ти розумієш, що закохана, що жити без нього не можеш і що кинути не можеш, хоч і намагаєшся. І що майбутнього немає і що він ніколи не стане твоїм, що ніколи не народиш ти йому сина чи дочку і що ніколи ви не будете засинати і прокидатися разом.
В кінцевому підсумку, ти розумієш, що потрапила в глухий кут. Але змінити вже нічого не в силах. Ти вже собі не належиш. Ти просто лялька в його руках. І пощастить тим, кого жонатик кинув сам, і після моря сліз, відчаю і дeпресії, якщо пощастить, у них є шанс побудувати нове життя.
Не тіште себе ілюзіями. Не лізьте в чужу сім’ю. А ті, хто заліз – біжіть скоріше.
Життя одне, воно коротке, і не варто його витрачати на порожнечу. На Чужих чоловіків.
