Нещодавно, йшла по вулиці і зустріла «її». Мою колишню кращу подругу. З моменту розставання пройшло 15 років. Вона стояла на зупинці з сумкою набuтою продуктами з сумним виглядом. Я її ледве впізнала:
Потім, трієчниця Лена вступила до ВНЗ за батьківські гроші, а я пішла навчатися в Ліцей, на модельєра-конструктора жіночого одягу. Фінансове становище моєї сім’ї залишало бажати кращого. Заміж ми не поспішали, гуляли по вихідним, знайомилися з хлопцями, але нічого більше. Правда, ініціатором знайомства була я, як більш пpuвaблuва і більш товариська, а Лена лише томно говорила «так» і «ні». Коли нам стукнуло 23 роки Олена все частіше стала поводитися дивно.
Могла призначити зустріч і не прийти туди, пославшись на термінові обставини або при моїй появі у неї вдома починала раптово зображати «прибирання по дому», мовляв, коли мені ходити по вулицях! Але, запросивши до себе на день народження, через тиждень, вже обіймала мене зі словами, що я «найкраща подруга».
Я купувалася на ці «батоги» і «пряники», виправдовуючи її поведінку зайнятістю. І ось, якось, вибравшись на прогулянку в парк, нам посміхнулася удача: ми познайомилися з двома дуже перспективними хлопцями. Обидва вони вчилися в престижному вузі, батько одного з них був начальником у великій компанії, а в іншого бізнесмен. Коли ми сиділи в кафе, то обидва «наречених» були прuкyті до мене поглядом, я була прuвaблuва зовні і виявилася цікавим співрозмовником, дивуючи їх ерудованістю.
Лєна мовчала, а потім почала нити, що підемо звідси додому! Хлопці зголосилися нас проводити додому, так як обидва проживали в нашому районі. Мене проводжав Олексій, а Олену Юрій. На прощання ми обмінялися номерами телефонів. Олексій пообіцяв зателефонувати на наступні вихідні. Я чекала з нетерпінням нової зустрічі.
Минув тиждень, потім інший, потім третій. Я дивувалася, адже наші нові знайомі були дуже зацікавлені в нас. Проходячи повз будинок Олени я згадала, що забула у неї свою кофту і вирішила забрати.
Двері відчинила мама: «А Олени немає, але ти проходь, чай поп’ємо!», – звичайно, із задоволенням, відповіла я. За чаєм з тортом привітна мама подруги повідала, що дочка її познайомилася з такими відмінними хлопцями, обидва студенти вузів з порядних сімей. І звуть їх Олексій і Юра. Я мовчки жувала шоколадний торт, а мама не вгамовувалася: вони втрьох гуляють кожні вихідні! Вже побували у всіх ресторанах міста. З’їздили на природу, сходили на концерт. Я як підкошена вирушила додому, а з обличчя тітки Наді не сходила задоволена усмішка.
Додому я йшла похмура: що це? Як це, взагалі, називається, я ж вас познайомила! Що могло статися з ними такого? Ця мовчазна Олена виявилася не такою вже мишкою? Я спробувала навести довідки про це тріо у її двоюрідної сестри і дізналася багато нового: до мене хлопці більше не подзвонили, бо подружка дала мені характеристику «дівчинки з неблагополучної убогої сім’ї», а Олена вчиться у ВНЗ і вона їм – пара, а я ні.
Такого я не очікувала. Було бoляче усвідомлювати безглузду дружбу з 7 років і ось такий фінал. Що зробила я? Просто змінила телефон, а через півроку влаштувалася на роботу в сусіднє місто. Це було не просто, цей бiль я переживала ще років 10. Мама моя часто запитувала, а куди поділася твоя подружка Лєна? Адже ви були з нею як «не розлий вода». Вже через кілька років, я дізналася, що пoмaтpoсuли її перспективні хлопці, а одружилися на інших. А Олена вийшла заміж за «ботаніка» з сусіднього двору. Більше у мене немає «кращої подруги» і не треба.
Часто бачу своїх однокласників, вони кличуть на вечір зустрічі випускників, розповідають, що Лєна там часто буває у всіх питає мій телефон, не в курсі вони «куди я пзщпала»? А мені зараз і говорити з нею нема про що, але згадувати бщляче.
Я до речі, отримала вищу освіту після навчання в ліцеї. Тільки в наш час, воно не грає особливого значення. Олексія я недавно побачила на міському заході, він був з дітьми і дружиною. Довго дивився мені в слід, думаю дізнався. Але пізно: у нього сім’я і двоє дітей, та й я не вільна.
