Ніч.. Хлопчина років 6-7 відкриває двері в припарковане авто: -А можна я з вами їздити буду? Просто мене дідусь вигнав з хати, а мама на роботі. То я вже другий день гуляю.
-а можна я з вами їздити буду? Просто мене дідусь вигнав з хати, а мама на роботі. То я вже другий день гуляю. Стомився дуже.
Поліція. Перелякані очі хлопчика.
-ви ж мене тільки не забирайте, -каже….
Вмовили. Показали мультик на телефоні. Розпитали дані. Встановили адресу. Поїхали. Під‘їзд в «хрущовці» на іншому кінці міста. Стук.
– Патрульна поліція! Відчиніть!.. В
ічиняє мале дівча. В квартирі дим коромислом…
-заберіть мене, поліція. Не можу я тут. І не хочу, -по-дорослому просовляє дівча…
Лють заціплює а сльози самі котяться градом з очей. І думка: «ну як так? Чому так?»… Ювенальна поліція. Протокол за неналежне виконання, штраф і облік в соціальних службах…
А що далі?…
Іноді бувають моменти в житті коли просто хочеться взяти когось за ноги, і не по-християнськи потилицею об одвірок… на скільки ж треба бути закінченими тварюками щоб дітей аж так занехаяти, і обміняти щасливе дитинство двох малюків на досить сумнівний кайф від оковитої…
Дмитро Леонтіюк
