“Після пoлoгів я опинилася в приватній пcиxлікарні. Чоловік привіз, зробили “діагноз” і дитини я більше не бачила”
Я родом з, так званої, неблагополучної сім’ї. Дитинства особливо і не було, поки інші гуляли з батьками, отримували подарунки на свята, їздили відпочивати, я щодня отримувала стусани від власної мами.
Вона пила, рідко коли були просвіти, в цей час вона згадувала, що у неї є дочка і починала виховувати.
Вечори я проводила у сусідки, бабусі Маші, самотньої старенької, вона мене підгодовувала, навчала потроху, навіть одяг збирала по подругам від їхніх онучок. Не знаю, якою б я виросла, якби не ця добра бабуся. Завдяки їй я вибрала спеціальність і вступила до вузу, знайшла підробіток.
Коли мені виповнилося дев’ятнадцять, бабусі Маші не стало. Це стало для мене цілковитим шoком, а ще більше вразила новина, що я тепер стала її спадкоємицею.
Так в дев’ятнадцять я втратила рідну людину, але стала володаркою квартири і невеликого «приданого», як написала мені в листі бабуся. Життя потекло своїм руслом.
З Ігорем ми познайомилися в ресторані, де я підробляла офіціанткою. Не знаю, що він в мені знайшов, у звичайній студентці. На п’ятнадцять років старший, заможний чоловік.
Перший час він лякав мене, занадто наполегливо, нехай і красиво залицявся. Знайомі з університету тільки нашіптували, обзивали дурепою, що кручу носом від такого чоловіка. І я здалася, адже Ігор мені подобався. Наш роман швидко закінчився весіллям і моєю вaгітністю.
Сімейне життя було розміреним, я вчилася, займалася справами по дому, тільки роботу довелося кинути, адже «вона не за статусом дружині бізнесмена», як висловився чоловік. Вaгітність не приносила ніяких турбот, моя маленька швидко росла, повністю здорова, що підтверджували всі обстеження.
До пoлогoвого будинку я поїхала за кілька днів до пoлогів, так наполягли лікарі. Сонечка народилася рівно в термін, досить швидко і майже безболісно. Багато розповідають жaхи про пoлоги, а я нічого сказати не можу, можливо, мій організм з дитинства привчений до болю. А тут не просто біль, а народження нового життя, моєї довгоочікуваної малечі.
Після пoлoгів щось змінилося в Ігорю, він став більш холодний, приділяв час тільки дитині. Мені було прикро, я намагалася розмовляти, але все закінчувалося сварками і нерозумінням. В якийсь момент чоловік запропонував сходити до лікаря: я придумую, у мене післяпoлогова депресія.
Ось так я опинилася в приватній психіатричній лікарні, чоловік привіз, а потім вже не випустили. Як виявилося, я потрібна була тільки, щоб народити здорову дитину, адже кохана дружина для нього народити не могла.
А я просто вчасно підвернулася, ніхто мене шукати не стане, «полікуюся» кілька років, а потім вийду, якщо не буду пред’являти права на дочку. Як альтернатива: мене посадять на препарати і зроблять дійсно хворою.
Ось так гірко закінчилося моє сімейне життя. Я ночами вию від безсилля, адже у мене в картці «діагноз», і немає ніякої можливості бути поруч зі своєю крихіткою, але я вийду, всілякими шляхами буду шукати справедливості.
