Все буде Україна

Подивилась я відео, де наш презедент “співчуває” матері загиблого шахтаря. Думала, змовчу, але не можу.

Ми – нація з ампутованою емпатією. На чуже горе ми махаємо рукою і прикриваємось “та що там, а от в мене колись було”. Ми категорично не вміємо давати лад своїм почуттям, не кажучи вже про язик.

Тобі болить? Переболить. Так нам казали в садочку, коли з носа юшила кров. І так нам кажуть до тепер – переболить.

Та є фрази, які своєю грубістю здряпують зашкарублість із свіжою ранки і вона кровоточить з новою силою. Я їх називаю “наждаки”. Я їх чула не раз, як і ви, мабуть.

Ніколи не кажіть:

Я ЗНАЮ ЯК ТОБІ

Не знаєте. Насправді не знаєте, бо кожен переживає свій біль інакше. Є тисячі мільярдів різного болю і не треба ставити дорівнює між своїм досвідом і досвідом іншого, тим самим знецінюючи його.

Скажіть краще: Я навіть уявити не можу, як тобі, але хочу бути поруч

А МОГЛО БУТИ ГІРШЕ

Може і могло, але не є. Відштовхуватись від гіпотетичного нещастя, щоб розрадити в реальному горі – стратегія, як мінімум, дивна.

Скажіть краще: Як би не було зле, я буду поруч

А В ТРОЮРІДНОЇ СЕСТРИ МОГО ДРУГОГО КУМА БУЛО ЩЕ ГІРШЕ

Тільки у навиворіт вивернутому світі чуже горе може принести комусь полегшання. Навіть якщо ви просто хочете відволікти “забавними історіями”, – що теж не варто робити, бо горе треба пережити і прожити – то подумайте, чи накопичення апокаліптичних історій може когось заспокоїти.

Краще нічого не кажіть.

ТИ СИЛЬНА/ИЙ, ПЕРЕЖИВЕШ

Так, сильна/ий, так, переживе. Але це не означає, що не потрібна підтримка, розрада і добре слово.

Скажіть краще: Ти сильна/ий, але можеш дозволити собі побути слакою/им, а я буду поруч

І ніколи, чуєте, ніколи, не обіцяйте горе викупити подарунками. Зробіть свій жест тихо і мовчки, якщо маєте змогу допомогти. Не кричіть (як наш герой на відео, що квартира втамує біль від втрати дитини) про свій героїзм рятувальника.

Не випинайтесь на головну роль в чужій трагедії. Воно вже зайняте.

І там – біль.

Марта Госовська