Портников: Ми – не росіяни, наші близькі заслуговують на пам’ять, а не на біснування. Не потрібно влаштовувати акції і носити «свої» портрети
Акція “Безсмертний полк” – прекрасна ілюстрація того, як народна ініціатива приватизується владою і перетворюється на пропаганду. Її ініціатори просто бажали вшанувати пам’ять своїх родичів. Але в Кремлі швидко зрозуміли, які переваги створює переведення акції на державний рівень.
По-перше, це допомогло довести, що населення підтримує офіційну версію історії країни. Друга Світова з трагедії перетворилася просто на перемогу, на парад, на якому жертви – статисти на портретах. Путіну вдалося остаточно поховати “солдатську правду” про війну, яка навіть в роки радянського режиму протистояла брехні політпрацівників і маршалів.
По-друге, вдалося остаточно поховати ідею національного примирення самих росіян. Для багатьох з них – а це сотні тисяч людей – війна була продовженням Громадянської, тому вони і воювали на боці Гітлера проти Червоної Армії. У цих людей теж є нащадки і спадкоємці, але з портретами родичів вони не ходять. Як не ходять з портретами родичів нащадки репресованих сталінським режимом у роки війни – жителів окупованих територій, представників вигнаних народів, солдатів, які загинули від рук радянських спецслужб. Режим штучно виділив «перший сорт» росіян – тих, хто може пройти поруч з Путіним.
По-третє, було вирішено довести, що ті на пострадянському просторі і в світі, хто не підтримує кремлівську акцію – мало не прихильники Рейху. Це допомогло виправдати війну проти України, мобілізувати людей радянського мислення серед емігрантів, сприяти відродженню сталінізма.
По-четверте, це допомогло мінімізувати ефект від дійсно важливих акцій, що не тривають кілька годин і щодня нагадують про жертви сталінських репресій. Наприклад, акції “Остання адреса”, чиї організатори встановлюють таблички на будинках вбитих Сталіним. І в результаті російське суспільство остаточно перетворилося на суспільство без справжньої пам’яті, так що сюжет модного блогера про Колиму викликає захоплення навіть у представників ліберальної публіки. Путіну вдалося домогтися деградації власного народу.
Яке це має відношення до пам’яті жертв? Ніякого! Російська влада завжди була байдужа і до мертвих, і до живих. Від живих ветеранів завжди відбріхувалися подачками, як від мертвих тепер портретами.
Тому не потрібно влаштовувати альтернативні акції і носити «свої» портрети. Ми – не росіяни, наші близькі заслуговують пам’яті, а не біснування. А пам’ять – це чесна розмова про історію. Пам’ять – це національне примирення. Пам’ять – це доглянуті могили і не занедбані кладовища. Пам’ять – це медична та соціальна допомога останнім солдатам війни і її дітям. Пам’ять – це пам’ятний знак на будинку жертви репресій.
Жива пам’ять – це коли кожен день, а не раз на рік.
