Повертаюся додому зі Львова до Києва. І знову блаблакар. - Лише не бус! - кажу доні, з жахом згадуючи поїзку до Львова
Зайшли на сайт. Всі імена написані московською і лише одне українською “Віктор”. Замовили. Приїжджає авто. Набираю повітря, пірнаю. Віктор виявився молодим чемним чоловіком. Речами не кидався. З розмовами не приставав. Музику взагалі не вмикав.
Після чотирьох днів бурхливого форуму – повний релакс тишею. Водій ніби відчув. Половину дороги відпочивала… Так, що там на світі робиться? Відкриваю телефон.
– О! – кажу від несподіванки. “Одіозная пісатєльніца Ларіса Ніцой поссорілась с Кошевим с 95 кварталла. В сети назрєваєт скандал”. Господи. Та що ж таке. Коли б то я “ссорілась”? Ми не знайомі. Та й зайнята я була, форумом. Виявляється, мережі й досі жують цей фейк.
Серджуся. Зачитую дочці заголовки. Ще й не можу зрозуміти, чому вони вискакують у мне в стрічці новин московитською мовою.
– Ну от як після цього вірити будь-яким новинам? Це ж журналісти усе так можуть перекрутити і набрехати, як про мене. Як тепер розрізняти, де правда?
– О! – усміхається Віктор, почувши нашу розмову. – А я думаю, звідки я вас знаю. А це ж ви на відео зверталися до студентів! Мені тато присилав, щоб я подивився. Як ви правильно все сказали, так і є, село врятувало українську мову.
Бере телефон.
– Тату, відгадай, з ким я їду. Ти мені відео про студентів присилав. Ну. Точно кажу. Не віриш? Даю трубку.
З’ясовую, як звати тата.
– Добрий чечір, пане Юрію. Так, це я.
– Пані Ларисо. Дякую за те, що робите. Ви все правильно говорите.
– Дякую і вам за підтримку, пане Юрію. Дякую, що поширили відео, як я і просила. Надіслали синові.
– Пані Ларисо, ви казали по відео не переходити на московську мову. То ми в родині так і робимо. Ми не переходимо на московську. Мій син військовий. Він лише українською з підлеглими спілкується. І вдома.
– Ви молодці, пане Юрію. І син ваш молодець. І вся родина )) молодці. Разом ми вистоїмо і буде Україна.
Іншу частину дороги зайняла дуже тепла і щира розмова з Віктором. Про війну. Про армію. Про Україну. Про життя. Про те, що кожен на своєму місці повинен будувати українську Україну. Навколо себе.
Дорогі Вікторе і Юрію. Дякую вам і вашій родині. З такими, як ви, стає дуже затишно і впевнено. Поїздка з вашим сином і розмова з вами були гарним завершенням форумних днів. Шкодую, що не попросила на прощання зробити селфі ))
Дякую усім людям на форумі, що підходили і підтримували. Оце і є Україна ))
