Про томос, який не покладеш на тарілку. З розмов різних людей і коментарів на Fb я розумію, що ми вчергове розділилися..

12 січня 2019 р. 15:56

З розмов різних людей і коментарів на Fb я розумію, що після отримання Україною Томосу, ми вчергове розділилися. Одні святкують і радіють, інші – скептично пишуть, що Томос у тарілку не покладеш, ним не обігрієш квартиру і тд. Отож ні, Томосом і обігрієш і накормиш.

Років десять тому у Польщі я зустрів дідуся, який розповів мені історію свого діда Войцеха Павляка.
Нагадаю, у 1795 році Польща зникла з карти світу. Її розділили між собою три держави. Однією з
них була Російська Імперія. Це тривало 123 роки і саме у цей період у Варшаві народився дід мого
випадкового співрозмовника, пана Адама. У метриці Войцеха Павляка було написано: «місце
народження – Варшава, Російська Імперія».

«Життя без батьківщини для діда, багатьох інших поляків було кошмаром. Над нашим народом
знущалися у нашому ж домі. Ми були, наша мова, культура була, а держава не існувала. Чужі у себе,
на своїй землі. Церква була тоді єдиною інституцією, яка існувала. Так, росіяни ліквідовували
монашеськи ордени, переслідували священників, не дозволяли проводити синоди, але церква
була. Вона допомаглала полякам не втратити себе, не забути, ким ми є».

Ситуація України була набагато гіршою. Росія віками не дозволяла українцям бути собою, мати
свою державу, свою церкву. Я дуже хочу, щоб ми всі розуміли: Те, що Україна є – чудо Боже. Це без
перебільшення чудо, що століття Голодоморів, катувань і репресій не знищили націю. У таких
умовах українців могло не бути! Але народ пережив ці жахіття, він є, у нього є держава і, нарешті,
завдяки отриманню Томосу, своя, а не чужа Церква, - пише Prefiks Blog

Мій знайомий пан Адам розповідав: «Більш за все дід мріяв побачити вільну батьківщину, але йому
не судилося. Він так і помер у Польщі, якої нема на карті. Я – щасливий, бо живу у вільній країні. У
нас є свої проблеми, але ми у ЄС, НАТО. Ми більш захищені. нашого добробуту не було б, якби не
було держави. А держави не було б, якби не підтримував фундамент Церкви».

Дорогі друзі, наша свобода, наша можливість вибирати шлях, вільно молитися, приймати
самостійно рішення – це фундамент, на якому ми зобов‘язані побудувати красиву країну для
наших дітей та онуків. Томос підтверджує, той факт, що ми є. Ми більше не гості у себе вдома. Так,
нам важко, Росія заважає нам йти в обраному напрямку, але вороття назад немає. Те, свідками
чого ми є, подарує добробут нашим нащадкам, а, якщо не нарікати, а працювати, то й нам з вами.
Усіх зі святом!