Ще раз про «російський» Донбас. Це було в середині 80-х… Пішли ми з касетними магнітофонами «Весна» донецькими селами..
Хто навчався на філфаку, той добре знає, що таке фольклорна експедиція. У всіх літо як літо, а тебе з однокурсниками везуть в якесь село, заселяють в старий клуб і дають завдання – 100 одиниць фольклору. Хоч частівки, хоч пісні, хоч казки. Хоч мікс…
Літо стояло таке, що не хотілося виходити зі старого прохолодного клубу, увішаного портретами генсеків… але сидіти в селі не хотілося ще більш… і пішли ми з касетними магнітофонами «Весна» донецькими селами. Люди працювали в полі, косили сіно, солили помідори, і мало хто погоджувався все кинути і співати нам пісні. Нас пригощали яблуками, медом, пирогами і йшли до своєї роботи. Але були такі селяни, що жаліли нас і виділяли час. І от тут ми штовхнулись с першою «проблемою» – люди розмовляли і співали українською. А ми ж – російське відділення! Нам потрібні тільки російські «одиниці» фольклору! А взяти їх ніде! Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились… І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область! Це хвилин сорок… Натхненні і веселі ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом. Але і тут нас спіткала «невдача» – усі розмовляють українською! Усі! Це було в середині 80-х…
Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією.
Тетяна Малахова
